Автор
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору....
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Автор: Анатолій Дімаров. Жанры: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература.
Можно читать бесплатно? Да, страница открывает текст для онлайн-чтения без регистрации.
Текст полный? Для этой карточки используется полная версия, доступная на странице книги; пагинация сохраняет последовательность глав.
Нужно скачивать файл? Нет, чтение доступно прямо в браузере.
Здесь собраны описание, жанры, автор, похожие книги и полный текст для чтения в браузере. После чтения можно перейти к книгам автора, жанровому каталогу или тематическим подборкам.
На этой странице Chitat.online текст книги открыт для чтения в браузере. Можно перейти к ридеру, настроить шрифт и продолжить чтение без регистрации.
— А ви, звиняйте, звідки будете родом? — поцікавився Йван.
— Я? З Полтави.
— А, з Полтави. Тоді звісно…
Іще щось хотів додати, але вчасно прикусив язика.
До заготпункту вже їхали мовчки.
А там понад широчезними, гостинно розчиненими воротами напнуто транспарант — «Більшовицький привіт хлібоздатникам!» А там запрошений із сусідньої військової частини духовий оркестр грає такого веселого марша, що, здавши хліб та одержавши по квитанціях гроші, хоч танцюй гопака.
Підлетів до Івана, витріщився на дітей, запитав, наче збиравсь купувати:
— Ваші?
— Мої, та не всі…
— Іще є? — аж очі полізли на лоба в кореспондента.
— Половина дома лишилася.
— Половина?! Цікаво… Цікаво… — Та чирк, чирк олівцем у блокноті.— Пробачте, а ви самі звідки?
— З Тарасівки.
— А прізвище й ім’я?
— Твердохліб Володимир, — недовго думав Іван.
Кореспондент, клацнувши фотоапаратом, пострибав далі, а Іван, трохи розвеселившись, пішов до контори за грошима.
Поверталися дядьки з тієї музики вже без охорони. Поверталися, кому як на душу спадало. Той періщив коней, аж піна летіла; той і віжок до рук не брав: обв’язав за полудрабок — везіть, хоч і в прірву; а той волікся до крамниці, щоб купити горілки та випити з великих радощів: пообіцяв же кореспондент надрукувати його «патрета» на видному місці!
І потім, хильнувши як слід, цілуватиме розчулено в морду коня, бо й кінь же буде на тому «патреті», а хліб… «Зате ж і музики, біс їх побери! Як дмухнули в тії труби — всю пшеничку до зернини видули!.
Іван не поволікся одразу додому, не купував і горілку, а подався-таки на ярмарок. Поставив свого воза край вигону, поміж інших підвід, розпріг коня, кинув йому сіна, наказав синам:
— Ви ж глядіть — нікуди ні кроку! А то цигани покрадуть.
Хоч, признатися, не дуже надіявся, що залякав їх циганами.
— А захочете їсти — ондечки торба із хлібом і цибулею…
— Так вона ж, тату, порожня!
— Як, порожня? — витріщивсь на старшого Йван. — Я ж сам туди дві хлібини укинув!
Смикнув за торбу — вона так і злетіла в повітря.
Страница открывает полный текст книги в браузере без лишних шагов.
Нет, чтение доступно сразу на странице книги.
Используйте блоки автора, жанра и похожих книг ниже текста.
