Автор
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
После карточки книги можно перейти к другим произведениям автора, близким жанрам, сериям и тематическим подборкам.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Используйте жанры, блок похожих книг, другие произведения автора и тематические подборки ниже на странице.
Проверьте описание, автора, жанры, дату выхода и соседние книги: это помогает понять, подходит ли произведение под ваш запрос.
Розсипає у прах піраміди, валить колони, а зерно колоситься. І минають століття, і зникають народи, тільки зерно не піддається нічому. І по-справжньому святі оті руки, які засівають ним землю, — вони творять безсмертя!
З чистою душею, з легким серцем звівся Григорій з солом’яного ложа свого, коли над током знову рознісся посвист локомобіля, скликаючи до роботи. І вже не уникав поглядом Ольги, яка стояла біля молотарки, запнувшись, як і всі жінки, так що тільки очі блищали з маленького трикутника: кивнув головою, спокійно і щиро всміхнувся…
Працювали, аж поки стемніло. Вже ледь можна було розібрати людей, вже й снопи скоріше підхоплювалися на вила за звичкою, а не тому, що їх було видно, та всіма володіло бажання будь-якою ціною «добити» сьогодні стога, не лишати на завтра. «Ще трохи… Ну, ще!» — просив кожен у темряви хоч часточку світла.
Коли останній сніп зник під барабаном, коли чоловіки відставили вила, а жінки — лопати й граблі, коли затихла молотарка і пас провиснув безсило й натомлено, і стала враз тиша, Петро витер ганчіркою замаслені руки і урочистий, як бог, підійшов до локомобіля і потягнув за ланцюжок. Дзвінко, весело, переможно вдарив у тишу свист паровика. Він наростав і наростав, злітаючи до неба, котився понад селом, над хуторами, понад ланами й левадами, і здавалося — не буде йому впину, не згасити його жодною відстанню: облетить, розбудить весь світ, і тисячі, мільйони людей будуть отак же зачаровано слухати його, як оцей невеликий гурт людей, що стоїть на першому колективному току після першого дня колективної праці…
Повертались додому гуртом — жаль було якось розставатися.
— Якби оце сам, скіки б ти ціпом гупав, Володю?
— Та до Нового року… Та й то навряд чи управився б! А тут за один день… Чудасія!
— А, вважайте, отак за десяток днів всі скирти через машини пропустимо, — чийсь здивований голос. — Єй-єй, пропустимо!
Гінзбург Ганжу — штурх ліктем під бік: чув?..
Жнива лишилися позаду, і серпень пішов за жнивами. Віддзвенів серпами та косами, відгув молотарками. І вже по жовтих стернях простяглися перші борозни, а за плугатарями поважними чорними господарями пішли невсипущі граки: нахилялися, встромляли в масну теплу землю дзьоби, перевіряли, чи глибоко орють, чи не роблять огріхів.
Віджалися, відмолотилися й Івасюти: не тозівською, своєю кінною молотаркою. Оксен як не крутився, а таки мусив найняти двох чоловіків, ледь сторгувавшись із кожним по мішку хліба за день.
