Автор
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
После карточки книги можно перейти к другим произведениям автора, близким жанрам, сериям и тематическим подборкам.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Используйте жанры, блок похожих книг, другие произведения автора и тематические подборки ниже на странице.
Проверьте описание, автора, жанры, дату выхода и соседние книги: это помогает понять, подходит ли произведение под ваш запрос.
Іван як розтулив рота, побачивши Фросю, так уже і не затуляв: ось-ось проковтне її разом із стрічками, підщипаними брівками, кокетливими ямочками на рум’яних щоках! І навіть Оксен, — боже, навіть Оксен! — не втримався перед спокусою: став крутитися біля гречаного поля. Очам своїм не повірила Таня, коли побачила, як він у будень надіває святкову сорочку! От тобі й Оксен, оце тобі й святий та божий, взірець усіх чеснот! Як би хотілося Тані, аби її покійний дівер, священик Віталій, хоч краєчком ока поглянув зараз «на взірцевого прихожанина, стовпа віри Христової»!
Фрося ж не стільки шила, скільки кокетувала то з Оксеном, то з Іваном. Та навіть коли сиділа за роботою, то завжди вхитрялася сісти так, щоб показати себе з найвигіднішого боку. Трішки коліна з-під спідниці, трішки груді з вирізу в кофті; знала бісова дівка, на яку принаду клюють чоловіки!
Якось Таня поралася біля печі та й почула знадвору голоси: Фросин і Оксенів. Кравчиня чомусь голосно сміялася, Оксен їй вторив глухіше. Таня не витримала, виглянула у вікно. Біля колодязя, посеред залитого сонцем двору, сама наче зіткана з вабливого гріховного проміння, стояла Фрося: пила воду з відра. Не стільки пила, скільки показувала Оксенові оте, що проглядало в прорізі кофти. Оксен же мружився, щось муркотів, наче кіт.
Ось Фрося поставила на цямрину відро, блиснула зубами, весело вигукнула:
— Хто без гріха, той хай кине в мене камінь!
Хоч Таня і не вважала себе безгрішною, однак, коли б оце у неї під рукою була каменюка, вона, не вагаючись, пожбурила б в оту зальотницю: такою нещирою, такою гидкою здавалася їй зараз кравчиня! Оксен же, той — ні, той, либонь, і не нагнувся б, хай під ногами було б усе каміння!
— Що ви, Фросю, що ви — хто посміє кинути у вас каменем!
Хто зна, до чого б дійшло оте залицяння, аби одного разу Фрося не взялася зварити лемішку.
— Так, як у нас у Хоролівці варять! — весело об’явила вона.
— Зваріть, Фросю, зваріть, а ми спробуємо вашої лемішечки!
Засукавши рукави, Фрося заходилася коло печі.
— Ось побачите, яка смачна буде лемішка!
— Ану, Фросю, ану! — увивався коло неї Оксен."
"Але так і не вдалося Оксенові скуштувати отієї Фросиної страви. Тільки вона дістала із печі горнятко, тільки, нахилившись над ним, ткнула ложкою, щоб попробувать, зварилось чи ні, як звідти — пуф-ф! — так і вистрелило їй в обличчя, обварило рідким, непровареним тістом. Фрося ойкнула, випустила ложку, схопилася за обличчя руками.
