Автор
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
После карточки книги можно перейти к другим произведениям автора, близким жанрам, сериям и тематическим подборкам.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Используйте жанры, блок похожих книг, другие произведения автора и тематические подборки ниже на странице.
Проверьте описание, автора, жанры, дату выхода и соседние книги: это помогает понять, подходит ли произведение под ваш запрос.
Ішов до людей, але вони уникали його, тому що боялися не лише слова «куркуль», цього страшного тавра, якого потім ані змити, ані випекти, а й нових, досі невідомих слів — «підкуркульник», «куркульський полигач», — од яких теж буде не з медом.
Правда, знайшлася-таки людина в селі, яка не побоялася ні Ганжі, ні Твердохліба, яка поплювала на всі страхи-ляки та серед білого дня й злигалася із куркулем Івасютою. Мало злигалася — в кожні вуха трубила, по всіх закутках кричала: коли і є ще праведна людина на світі, то тільки Оксен, і що всі оті сільрадівці, усі оті комітетники і землю з-під його ніг цілувати негожі!
Добре, дуже добре знали в селі, звідки у Марти отака ненависть до місцевої влади, хто посіяв зерно, що із нього виросла несподівана Мартина приязнь до куркульського роду. Знали, хто заварив оту кашу. Таким крутим окропом заправив, що тепер не втямиш, як її і їсти: губи попечеш, піднебіння обвариш, як піднесеш ложку до рота! Бо не така Марта молодиця, щоб забувати образи. Не із тих вона жіночок, що покірно зносять усі штурхани та потиличники злої розлучниці-долі. Не із того тіста замішана!
«Подивимося, Василю, чиє буде зверху! Тільки не діждетеся більше із отією стриженою хвойдою моїх сліз, не порадуєтесь!.. Потужила, поплакала — годі! Хай вороги мої сльозами та кров’ю спливають, побачивши, як я вмію ударити журбою об землю!»
І закружляла, завихрилася Марта в невеселих, чадних веселощах. Мало не щовечора, будень не будень, одягала празникове, напинала дівочу барвисту хустку, взувала червоні чобітки на мідних підківках та й ішла до сіль-буду дурманити парубкам голови, одбивати у дівчат їхніх суджених-вуджених. Ішла непоспіхом вулицею, лузала непоквапливо насіння, грала бровами і стегнами, посміхалася подумки із молодиць та старших жінок, що аж на тинах зависали, аж зеленіли од люті та плювались услід:
— Тьху, тьху!.. І ще раз тьху, маро, безсоромнице! Щоб тобі ноги покорчило! Та бодай тобі цицьки повсихали!.. А ти чого баньки свої вилупив та слину ротом пускаєш? — Це вже до чоловіка, що як забачив Марту, то й став стовпом серед двору. — Подивись мені, подивись, я тобі й очі повиймаю!.."
"А Марта іде, Марта наче нічого й не чує: напускає солодкого дурману не тільки на статечних чоловіків, а й на парубків, що і собі поспішають до сільбуду, де вже вигупує бубон і заливається скрипка і де не знає, що його й діяти, рознещасний Володька.
