Автор
Встреча двух разных жизней: девочки и начальницы. Гулянки до церкви, длинные молитвы и краткие завтраки с пирожными, всегда прилипавшие к гладкой юбке начальницы. Всё это под ласковым звоном её неизменного псевдонима "шльонки". От первого дня, когда внучка старших превратилась в незнакомую школьницу в строгом платье и черном фартучке с блестящими очками, до самой долгожданной мити, когда взросла девочка рвется со всем своим весом....
Він знав, кого посилати, отой розгніваний на товаришку Ольгу завідуючий: інспектор був хоч і молодий, але в’їдливий, як короста. До всього прискіпувався, не минав бодай найменшої дрібниці, і Таня мало не вмерла од страху, коли грізне начальство зайшло у її клас.
Зайшло, сіло на задній парті, дістало великого блокнота — в Тані вже зовсім стали підгинатися ноги. Інспектор щось пописав, пописав, а потім забажав поговорити із учнями. Вийшов до дошки, завчено посміхнувся.
— Діти, ану скажіть, яка це літера? — запитав, піднісши квадратний картон.
Таня з відчаєм подивилася на клас. Їй здалося, що минула вічність, а діти сиділи й мовчали. І коли вона вже втратила всяку надію, побачила, як піднімаються руки: одна… друга… третя… Спершу несміливо, так, немов заохочуючи одна одну, а потім як сипонуло:
— Я скажу!.. Я!..
Притулившись до стіни спиною, Таня щасливо заплющила очі. Заплющила міцно, щосили, щоб не розплакатись. Єдине, про що зараз молила бога, щоб інспектор не надумався показати картонку з намальованим гарбузом та запитати Петруся.
— Ну, скажи ти! — почула його голос.
— Це літера «бе»!
— Вірно… Сідай, молодець!.. А оце яка літера, діти?..
Потім інспектор цікавився, як учні додають найпростіші числа. І тут діти не підвели свою вчительку.
— А тепер хто мені скаже, кого ви бачите на оцьому малюнку? — таємниче запитав інспектор.
Таня з тривогою дивиться на своїх учнів: рук над головами немає. Діти розгублено перешіптуються, дивляться на свою вчительку так, немов сподіваються, що вона їм підкаже.
— Це Сталін!
— Молодець! — хвалить його інспектор. — Як тебе, хлопчику, звати?
— Петро.
— А хто такий товариш Сталін, Петрусю?
— Вождь.
— Правильно… Тільки треба відповідати повністю: товариш Сталін — наш вождь і навчитель. Ану, давайте гуртом повторимо, діти!
Посланець із райцентру залишив клас задоволений. І Таня, весела, щаслива, відпустила дітей одразу ж після дзвінка: була не тільки ними горда — була їм вдячна.
Хоч інспектор і похвалив клас, все ж Таня протягом дня не могла думати про щось інше, окрім педради, що мала відбутись о шостій годині вечора.
Ще задовго до шостої почала збиратися. Випрасувала єдину батистову хустку, довго чистила жакет і спідницю. Костюмові уже шостий рік, пошила його Таня ще на хуторі, однак він добре зберігся, бо надівала його лише до церкви та в гості.
