Автор
Встреча двух разных жизней: девочки и начальницы. Гулянки до церкви, длинные молитвы и краткие завтраки с пирожными, всегда прилипавшие к гладкой юбке начальницы. Всё это под ласковым звоном её неизменного псевдонима "шльонки". От первого дня, когда внучка старших превратилась в незнакомую школьницу в строгом платье и черном фартучке с блестящими очками, до самой долгожданной мити, когда взросла девочка рвется со всем своим весом....
Молодики зупиняли вози, частину пропускали, а частину завертали із шляху в сторону, де вже стояли біля своїх підвід стривожені, похмурі господарі.
«Хлібна застава», — здогадався Іван. Зупинив був коня, щоб повернути назад, та завагався: збирався ж, можна сказати, не один день, та отак і поїхати, не побувавши на ярмаркові? Потоптавсь, потоптавсь коло воза, врешті зважився: прикрив оті два чували сіном, скомандував синам:
— Сідайте ізверху. Та не ворушіться.
Скочив на передок, смикнув віжки.
— Тпрру!.. — Двоє молодиків зупинили коня.
— Що, дядьку, везеш?"
"— А ви, добрі люди, не бачите? — здивувався Іван. — Синів на ярмарок везу. Мо’, ви підкажете, скільки за кожного правити?..
Хлопці не дуже прислухалися до Іванових теревенів: намацали враз чували, запитали, суворо дивлячись на Приходька:
— А це що?
— Ото?
— Еге ж, оце!
Іван витріщився так, наче вперше ті чували побачив:
— Оце-о?
— Та оце ж!
— От же клята жінка! — аж розсердився Іван. — Таки підкинула!.. Так поклала, що я й не помітив!..
— Вона у вас, дядьку, не тільки хитра, а ще й силу неабияку має,— засміявся один.
А інший скомандував:
— Завертай з дороги!
— А то нащо? — вдавав, що нічого не второпав, Іван.
— На те, дядьку, щоб ви продали оцей хліб державі, а не спекулянтові!
— Дак я ж бідняк! Мене й не обкладали, людоньки добрі! — з останніх сил відбрикувався Іван.
— Значить, як державі, то хліба немає, а як спекулянтові, то є?.. Завертай добром, поки міліціонера не покликали!
І нічого робити Йванові — довелося звертати з дороги.
Іванова підвода була останньою. Чи то дядьки не везли більше хліба, чи були догадливіші та зарані завернули додому, тільки, пождавши ще трохи, комсомольці посідали по одному на затримані підводи та й наказали рушати до заготпункту.
На Івановій сидів міліціонер. Пихкав цигаркою, незлостиво докоряв:
— От ви, дядьку, бідняк, а спекулянтові на руку граєте.
— Чому ж спикулянтові? Мені гроші, чоловіче добрий, он як потрібні!
— Гроші, гроші… Вам би все гроші, щоб подорожче продати! Закопуєте, приховуєте до весни, коли подорожче.
— Та хто його, чоловіче добрий, той хліб і закопує!
— А куркулі?
— Дак їх же розкуркулили! От у нас був один на розплід, та й тому поли обрізали.
— Один? На все село — один? — здивувався міліціонер. — Погано ж ви їх шукали, якщо тільки одного на все село знайшли!..
