Автор
Встреча двух разных жизней: девочки и начальницы. Гулянки до церкви, длинные молитвы и краткие завтраки с пирожными, всегда прилипавшие к гладкой юбке начальницы. Всё это под ласковым звоном её неизменного псевдонима "шльонки". От первого дня, когда внучка старших превратилась в незнакомую школьницу в строгом платье и черном фартучке с блестящими очками, до самой долгожданной мити, когда взросла девочка рвется со всем своим весом....
— Тату, не треба!
Батько нічого не відповів. Підійшов до воза, виважив непорушне Василеве тіло:
— Ану, поможи!
Оксен узяв Василя за обм’яклі ноги, і, коли вони удвох несли до пенька наймита, в того хилиталася заломлена назад голова, а руки черкали по траві, ковзали ще здоровими пальцями, наче хотіли востаннє відчути м’який дотик лугової землі.
Опустили наймита біля пенька — обличчям до неба. Зорі сіяли на нього тьмяне борошенце, сердитий місяць червоною діжею котився за небокрай, — не хотів навіть дивитися, що робитимуть оці люди, а Василь лежав, непорушний, міцно стуливши повіки на перемазаному землею і кров’ю обличчі.
—. Принеси води, — бо не хотів, щоб непритомний наймит нічого не бачив, не чув.
Оксен слухняно спустився вниз, занурив картуз, топлячи у темній воді дрібненькі зірки, що тремтливими світлячками всіяли поверхню річки, повернувся назад.
— Лий!
Оксен хлюпнув на Василеве обличчя.
— Живий! — не знати чому зрадів Оксен.
— Принеси ще! — наказав суворо батько.
Поки Оксен ще раз бігав по воду, Василь уже зовсім очуняв. Лежав на спині, широко розпластавши руки, ворушив оголеними грудьми, хапаючи повітря.
— Лий і на груди.
Оксен вилив на груди.
— А тепер відійди — не мішай.
Свирид став біля наймита на коліна, наче збирався молитись, тихо запитав:"
"— Василю, ти чуєш мене?
Василь ворухнувся, застогнав, повів на Свирида за-, пухлими очима.
— Слухай сюди, — казав далі Свирид, і голос його з кожним словом міцнішав, наливався свинцевою ненавистю. — Ти вкрав у мене жінку — збезчестив мене перед усім світом, так і я ж змушу тебе каратися до самої смерті!.. Дай сюди руки!..
Взяв його за плечі, посадив обличчям до пенька, став стромляти його долоні до жадібно розтуленої пащеки, Василь мовчки виривався, звиваючись тілом, а Свирид, навалившись на нього, тримаючи наймитові руки так, щоб пальці були в щілині, закричав до сина:
— Вибивай клин!
Не пам’ятаючи себе, Оксен ухопив важкий колун, вдарив по клинові раз і вдруге.
Непритомного Василя вранці визволили люди, відвезли до лікарні в Хоролівку. Там йому відчикрижили розчавлені пальці, залишивши короткі кикоті з зацілілим великим і вказівним пальцем на правій руці: встиг Василь в останню секунду трохи висмикнути долоню.
