Автор
Встреча двух разных жизней: девочки и начальницы. Гулянки до церкви, длинные молитвы и краткие завтраки с пирожными, всегда прилипавшие к гладкой юбке начальницы. Всё это под ласковым звоном её неизменного псевдонима "шльонки". От первого дня, когда внучка старших превратилась в незнакомую школьницу в строгом платье и черном фартучке с блестящими очками, до самой долгожданной мити, когда взросла девочка рвется со всем своим весом....
Батько сидів на передку, правлячи конем. За весь час він ні разу не оглянувся, не вимовив жодного слова.
Похоронною процесією в’їхали в настіж розчинені ворота. Свирид мовчки підійшов до комори, відімкнув пудовий замок, розчинив темну пащеку дверей:
— Іди сюди! — І мачуха покірно злізла з воза, все ще притискаючи дитину до себе, так, наче в дочці був останній її порятунок, зникла в коморі.
Оксен уже не пробував боронити її. Він боявся, що батько знову осатаніє від гніву, накинеться на мачуху, а так навіть краще, навіть надійніше: переночує в коморі до ранку, а там, дивись, тато трохи отямиться.
Замкнувши комору, Свирид пішов до хати, виніс колун і залізний клин.
— Тату, що ви хочете робити? — спитав тривожно Оксен, бо йому здалося, що батько хоче відрубати Василеві голову. — Тату, не треба вбивати його!
— Не бійся, не вб’ю — і без цього здохне! — відповів синові Свирид. Узяв коня за вуздечку, повів за собою — покотив воза мимо хати униз, аж до річки.
Спершу Оксен подумав, що батько хоче втопити Василя.
Але Свирид і гадки не мав топити свого ворога.
За їхньою садибою, над річкою, донедавна росла велика верба. Кілька років тому її обпалило блискавкою — верба усохла, журно рипіла сухим оголеним стовбуром, аж поки її спиляли на дрова, лишивши високий пеньок.
Зупинив коня, взяв колуна, довго топтався біля пенька, приміряючись, де краще рубонути. Був зараз спокійний, наче й не кипів отією шаленою люттю, тільки моторошно мерехтіли насуплені очі.
Прицілився, заніс над головою колуна, — опустив на пеньок:
— Гах!..
Сталь вп’ялася в міцне вузлувате дерево, темна тріщина побігла донизу, роздираючи в’язке сухожилля.
— Подай клинок!
«Що вони думають робити?» — питав себе Оксен, стежачи, як батько забиває клинок.
Аж ось батько зупинився, кинув на землю колуна. Нахилився над пеньком, заклав, приміряючи, в щілину пальці — лише тепер зрозумів Оксен, що хоче зробити тато, і в нього аж заболіли пучки, як після зашпорів.
