Автор
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору....
І та, відповівши на дитяче «добридень», відрекомендовує Таню:
— Діти, оце вам ваша навчителька Тетяна Олексіївна Світлична…
Таня підходить до столу, обпирається на нього долонями, і ноги у неї трохи тремтять, і пересихає у горлі.
— Добридень, діти! — каже вона. — Давайте познайомимось!
Малюки дивляться на неї, принишклі, зацікавлені, насторожені — тридцять пар очей, тридцять натур, тридцять характерів. Дивляться на молоду вчительку, яка не тільки учитиме їх читати й писати — навчатиме відрізняти зло від добра, любити одних і ненавидіти інших, від якої багато залежатиме, ким вони виростуть.
Не можна сказати, що з першого ж дня в Тані все пішло як по маслу. З дітьми ще сяк-так, хоч не раз ловила себе на тому, що починає втрачати терпець, коли котрийсь із учнів ніяк не може засвоїти найпростіших, здавалося б, речей.
— Яка це літера, діти?
— Ги-и! — кричить дружно клас.
— Так яка це, Петрусю, літера?
Петрусь, який щойно кричав разом з усіма, спантеличено блима очима.
— Ну, яка?.
— Гарбуз.
— Вірно, гарбуз. То яка це літера?
— Гарбуз.
— Сідай! — не витримує Таня. — Галю, скажи ти, яка це літера?
Галя зиркає хитренько на свого сусіда-невдаху, голосно відповідає:
— То літера «ги»!
— Правильно, літера «ге». Сідай, Галю… То що тут, Петрусю, написано?
— Гарбуз, — приречено торочить Петрусь. Можна його зараз хоч убити, а він нізащо не згодиться, щоб гарбуз називати на «ги»!
Потім удома, пригадуючи урок, Таня клянеться більше не гніватись, бути стриманішою, хай десять, двадцять разів доведеться пояснювати одне й те ж.
З дітьми все ж було легше, навіть із такими, як Петрусь, що в перший же день, одсидівши два уроки, на третьому звівся, узяв торбину, мовчки посунув до дверей.
— Ти куди?
— Додому.
— Як це додому?
— Бо вже набридло.
Навіть із такими якось справиться Таня, може, не відразу, а поступово, привчаючи їх до дисципліни, навчаючись разом із ними й сама. А от що робити з дорослими? З отакими, як Непідкований, котрого Таня мала охопити навчанням у лікнепі разом із десятьма іншими неписьменними?
— Не піду і баби туди не пущу! — сказав, як відрізав, Протасій.
