Автор
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
После карточки книги можно перейти к другим произведениям автора, близким жанрам, сериям и тематическим подборкам.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Используйте жанры, блок похожих книг, другие произведения автора и тематические подборки ниже на странице.
Проверьте описание, автора, жанры, дату выхода и соседние книги: это помогает понять, подходит ли произведение под ваш запрос.
Комбриг же довго ще воював у графській спальні: поров нагаєм подушки, випускаючи пух, збивав із столиків статуетки, флакони з дорогими заморськими парфумами, баночки з кремом, кричав, скажено викочуючи очі:
— Засічу!.. Розстріляю сучого сина!
Втомившись, шмагонув іще раз на прощання по грішній постелі, збіг униз — тільки східці задудніли вслід, скочив у сідло, шарпонув люто поводи — поїхали!
Довго їхав мовчки, і настраханий ад’ютант не смів озватися хоч би словом. Вже аж перед містечком комбриг, щось пригадавши, чмихнув раз у пишні шаблеподібні вусища, чмихнув удруге — схилився на луку сідла, зламаний сміхом:
— Кавале…рист, сучий син!.. На бабу… й то шпори надів!
І ад'ютант подумав, що Світличний тепер врятований.
Хоч комбриг і не віддав Світличного до ревтрибуналу, а все ж розжалував у рядові і посадив на десять діб на хліб та на воду.
Два дні й дві ночі давив Федько у каталажці воші, канючив у вартового хоч пучку тютюну і, важко зітхаючи, згадував француженку. На третій його привели в штаб бригади, і комбриг, суплячи гнівно брови, сказав:
— Дякуй, що революція не скінчилася, а то б узнав, де раки зимують!.. Бери п’ятьох хлопців і рушай у розвідку… Та дивись мені: застукаю ще раз на мокрому — голову відірву!
Враз повеселілий, Федько вигукнув: «Єсть!», — вихором вилетів з хати.
І як же стиснулося огрубіле в боях, прокопчене пороховими димами серце Федькове, коли він підбіг до свого жеребця і той заіржав зраділо назустріч, дихнув волого в обличчя, поклав голову йому на плече, здригаючись нервово чутливою шкірою! Як обпекли його смоляні чорні очі непрошені сльози, коли він знову повісив шаблюку, почепив дерев’яну кобуру з маузером!
— Хлопці!.. — сказав Федько, оглядаючись на своїх бойових побратимів, що зберегли йому і коня, і зброю. — Чортячі ви хлопчики! — та й відвернувся, боячись себе зрадити. А хлопці тільки покахикували збентежено в свої величезні кулаки, догадуючись, що коїться зараз на серці в Світличного.
Відшуміла громадянська війна. Зачохляли гармати, здавали в пакгаузи кулемети й гвинтівки, вкладали в піхви шаблюки. Пороховий дух потроху вивітрювався з недавніх бойовиськ, покинуті шанці швидко осипалися, заростали високими бур’янами, якщо вони були в полі, густими чагарниками, якщо на узліссі. І вже перші мирні дощі полоскали чиїсь білі кості, а в розрубаний череп, в чорніючі могильним смутком очниці весело й густо проростала зелена трава. Іржа роз’їдала обламані багнети, потрощені лафети й гвинтівки, шанцеві лопати й шоломи — все оте військове начиння, що відразу стало не потрібне нікому, хіба що ковалям, які збирали залізо на сокири, коси та рала.
