Автор
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
После карточки книги можно перейти к другим произведениям автора, близким жанрам, сериям и тематическим подборкам.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Используйте жанры, блок похожих книг, другие произведения автора и тематические подборки ниже на странице.
Проверьте описание, автора, жанры, дату выхода и соседние книги: это помогает понять, подходит ли произведение под ваш запрос.
Видно, і пух на тих вигодуваних Данилівною гусятах був якийсь особливий, ним задовольнилася б, мабуть, і ота казкова вередуха царівна, що пшонину поклади під дванадцять перин — кричатиме: «Мулько!»
Гінзбург ліг на спину, заклав руки під голову — і попливла, попливла, тихенько погойдуючись, ледь освітлена стеля: він непомітно поринув у сон…
Прокинувся Григорій ще до схід сонця. Чув, як устала Данилівна, як стогнала, розминаючи натруджені в неугавній роботі кості. Пригадав, як сказав учора про неї Васильович:
«Стогне, поки розкрутиться. А розкрутиться, то вже й не зупиниш, — І розповів, як Данилівна, ще коли була молодою, скопала протягом дня сімнадцять соток городу. — Вертаюся з поля, а воно щось суне із городу додому: зігнулося в спині, на лопату спирається, як на костур. Сімнадцять же соток дурна баба скопала! Не могла пождати, поки я покінчу у полі та зорю… Правда, потім і вродило! Отака-о картопля була! Як кущ, то й відро…»
Данилівна перестала стогнати — «розкрутилася». Встав і Васильович. Відразу ж пішов надвір, певно, до худоби, що вже чекала на господаря. Ось він повернувся до хати, запитав, маючи на увазі сина:
— Те ледащо ще спить?
А у відповідь — лагідний голос Данилівни:
— Та не буди його, хай досипає. Він же пізно із вулиці прийшов.
Гінзбург швиденько вигрібся із перин, натягнув на себе нахололу за ніч одежу, вийшов до господарів.
— Встали? — здивувався Васильович.
А Данилівна одразу ж до скрині. Дістала чистий утиральник, набрала у великий кухоль води, стала біля відра, чекаючи, поки гість підійде вмиватися…
Попрощавшись із господарями, пішов до сільради.
По дорозі пригадував Гінзбург вчорашню розмову з Приходьком. Був переконаний, що Васильович рано чи пізно, а таки прийде до колгоспу. Тільки не треба його штовхати у шию, гарячкувати, бо, як упреться, тоді вже й з місця не зрушиш. «Що ж, хай поки що небагато піде в колгосп — не біда. Дамо трактор, машини — люди самі переконаються, де краще господарювати…»"
"Поринувши в думки, Гінзбург і не помічав, як розгорався довкола світанок. Тільки як дійшов до сільради, прямо у вічі вдарило вогнем: щойно холодні шиби раптом розплавилися, червоним потекли на рами, на стіни.
Сходило сонце…
Кінець третьої частини"
