І будуть люди — читать онлайн бесплатно полностью

Зате ж і змазані вони, зате ж і наквацьовані: не пожалів Максим із піввідра щонайкращого дьогтю і коли йшов до сільради, то наче печатки прикладав, — де ступне, так і слід. А тепер він стоїть біля столу, що покритий червоним, і брови його рішуче насуплені, і губи міцно стулені — ану спробуй, ану зачепи! — і стільки комсомольської затятості в молодечих очах, що її вистачило б не на одну, а принаймні на дві світові революції.

— Товариші! — вигукував щосили Ганжа. — Громадяни!.. Ану давайте тихіше, бо це ж вам не ярмарок!.. І отам, іззаду, перестаньте плюватися насінням!.. Ви, хлопці, ви!..

Зчинився ще більший шарварок, аніж був до цього: кожен хотів пропхатися поближче до столу. Хтось матюкнувся, коли йому так уперлися ліктем у груди, що аж хрумкнуло («Куди ж ти, песиголовцю, преш!» — та — стук кулаком по потилиці!); десь зойкнула жінка, якій наступили на ногу важким чоботищем («А не ходи боса!»); дзвінкий молодий голос зраділо вигукнув:

— Дядьку Микито, хапайте в зуби штани: у вас очкур обірвався! — понад натовпом сплеснувся сміх, покотився дрібненькими хвильками, згасаючи у вусах, у бородах, на ніжних дівочих і твердих парубочих вустах.

— Зав’яжи краще свій язик, а то відкусиш! — розгніваним басом озвався дядько Микита, а з іншого кінця відгукнувся осудливий голос:

— Отакі вони всі, оці молоді: ні встида їм, ні сорому!

Ганжа мовчки стояв, чекаючи, доки переколотиться, і на майдані й справді поступово вгамувалося, затихло, тільки злинялий прапор лопотів над сільрадою та, долітаючи до завмерлого натовпу, чорними стрілами шугали вгору перелякані ластівки.

— Товариші! Урочисті збори на честь червоних хрестин оголошую відкритими!

Гінзбург, що сидів край столу, притиснувши скрипку до підборіддя (їдучи в Тарасівку, захопив з собою й скрипку, бо гармоніст нагло помер, обпившись самогоном на весіллі), Гінзбург хитнув головою і заграв «Інтернаціонал».

Ганжа зірвав із голови кепку, урочисто завмер, і помад майданом замелькали руки, скидаючи картузи й шапки, — наче птахи злітали з голів та й шугали донизу, — майдан враз засвітив сивими, русявими, рудими й чорними головами, статечно пригладженими і закрученими а буйні кучері чупринами, лише позаду юрмилися жіночі темніші і дівочі світліші хустки.

Коли затих «Інтернаціонал» і догори знову злетіли картузи та шапки, покриваючи голови, Ганжа оголосив, що зараз говоритиме секретар повіткому товариш Гінзбург.

Відклавши скрипку, Гінзбург звівся, осмикав стареньку, полатану на ліктях гімнастерку, обвів людей ясними очима.