І будуть люди — читать онлайн бесплатно полностью

Гриз день і ніч з якоюсь божевільною впертістю, аж ікла тріщали, і той неугавний брязкіт заліза виповнював увесь двір, переслідував людей своєю моторошною непоступливістю.

Таня виносила їжу — пес навіть не нюхав миску.

Оксен гримав на тварину — вона мовби оглухла.

Іван кілька разів бив палюгою, видираючи з міцно стуленої пащеки ланцюг, але теж не вдіяв нічого.

Пес гриз і гриз, стираючи зуби, ранячи ясна, кривавою піною покриваючи ланцюг, наче було те залізо його найсмертельнішим ворогом і лишалося або перегризти оті закривавлені кільця, або сконати.

Врешті Оксен не витримав. І не стільки отого жахного тріскоту, скільки Таниних сліз. Ще раз запріг Мушку, скинув непослуха на воза, повіз до хазяїна. Простіше було б відпустити, хай би сам біг, а то й здихав по дорозі, дак гроші ж за нього плачені,— за гроші, а не за якесь там спасибі!

Дядько довго не хотів брати назад, а ще більше — повертати гроші. Оксен страхав богом, дядько напирав на совість. Переміг таки бог, хоч і довелося поступитися з-за відрубаного хвоста, «бо я ж вам давав собаку як собаку, а ви повертаєте чорти його батька зна й що, аж стидно дивитися!»

— Два рублі відрубав дурною сокирою! — докоряв Оксен Іванові, розпрягаючи Мушку.

— Дак хіба ж я знав!..

— А голова на плечах навіщо?

Іван нічого не відповів. Щосили шарпонув Мушку за вуздечку, виводячи з голобель.

— Посмикай мені, посмикай! — посварився Оксен. — Іч, розумні які стали: батькові уже й слова сказати не можна!

До вечора не розмовляли поміж собою. Іван усе супився, ховаючи од батька сердиті очі, Оксен хитав у бік ікон головою: бачиш, боже, які тепер діти?

Вже за вечерею Іван перший порушив важку мовчанку:

— То отак без сторожа й будемо?

— Тебе припнемо. — Образа на сина перекипіла, вляглася, і він відразу ж додав: — От завтра, як бог дасть гарну днину, з’їздимо до одного хазяїна…

— А в нього що, собачий розплідник? — перебив Іван батька.

— Іване! — пропік непокірного сина осудливим поглядом Оксен…

Так на дворі Івасют з’явився новий сторож — Бровко.

Цей не гриз кільця, не поривався додому: як сів на ланцюг, так і став давати усьому лад. В перший же день роздер на шмаття кота. Загнав Івана у кут між коморою й хлівом, затиснув так, що той ледве одбився лопатою. І вже підвечір прокусив Альошці, що виніс йому їсти, долоню.

Оксен навіть не розсердився, побачивши синову закривавлену руку. Стукнув легенько Олексія по потилиці, незлостиво сказав:

— Чого, дурню, ліз? Не бачиш, які зуби!

Іван уже й не думав брати сокиру — рубати хвоста. Бо доки такого ухопиш за хвіст, він і ногу тобі відгризе! Бач, як світить червонющими очима! Бач, як щирить запінені ікла! Недаремно ж хазяїн сказав стерегтися, доки псюра трохи обвикнеться.