Автор
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
После карточки книги можно перейти к другим произведениям автора, близким жанрам, сериям и тематическим подборкам.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Используйте жанры, блок похожих книг, другие произведения автора и тематические подборки ниже на странице.
Проверьте описание, автора, жанры, дату выхода и соседние книги: это помогает понять, подходит ли произведение под ваш запрос.
І Оксен, одриваючи од власного серця, подає окрайчик хліба, дві-три картоплини, жменьку пшенички у наставлену торбу («А торба ж! А торба!.. Де він і набравсь полотна на отаку торбу!..»). І старець, обдурений у своїх сподіваннях, часто-густо замість подяки спльовував сердито на землю та й тяг із багацького двору, відмахуючись, ціпком од Бровка, що аж ланцюг рвав вслід за непрошеним гостем.
Тільки одному з них і вдавалося розжитися в Івасют.
Був високий та страшний, простоволосий, розкуйовджений, все обличчя заросло густою бородою, тільки ніс, лоб та трикутники щік попід очима червоніли пропеченою шкірою. Борода опускалася аж на розхристані груди, а рот ховався під задимленими, прокуреними жовтими вусищами. Від нього завжди несло міцним самосадом і немитим тілом, очі суворо блимали з-під настрішених брів.
Підходив до двору, щосили гамселив у ворота міцнющим дубовим ціпком, гукав вимогливо:
— Хазяїни!"
"Якщо не бігли відчиняти відразу, впадав у лють; бризкався слиною і так молотив ціпком у ворота, що аж тріщали дошки.
— Хазяїни! Чи ви там поснули, довіку б вам не просинатися!
Заходив до хати, ставав на порозі, не просив — похмуро вимагав:
— Дайте півхлібини!
Оксен відкраював півхлібини.
— Спаси бог, спаси бог… — скоромовкою промовляв старець та й опускав подане в торбу.
— Дайте дрібку солі!
Оксен давав і сіль.
— Спаси бог, спаси бог… Дайте ще й пару крашанок!
— Немає,— втрачав терпець Оксен.
— Дай бог, щоб і не було! Дай бог, щоб і не було!.. Дайте пшениці!
— Не вродила!
— Дай бог, щоб і не родила! Дай бог, щоб і не родила!
Спробуй такому не дати! Оксен раз, коли Іван відмовив старцеві, наздогнав його аж за двором, ледь умовив прийняти білу хлібину. А потім довго картав сина. Аякже: закляне, а тоді й справді не вродить! Бог до старців прислухається ж.
Крім старців, навідувалися до Івасют ще одні непрошені гості — сільські дітлахи. Ці не стукали у ворота, не наставляли торби за милостинею: вабили їх величезні кавуни та дині, що, завезені знайомим купцем аж із-під Херсона, достигали поміж огудинням. Хлоп’яки скрадалися до баштану неглибоким переярком і, підстерігши, коли нікого поблизу не було, ордою налітали на баштан.
