Автор
Встреча двух разных жизней: девочки и начальницы. Гулянки до церкви, длинные молитвы и краткие завтраки с пирожными, всегда прилипавшие к гладкой юбке начальницы. Всё это под ласковым звоном её неизменного псевдонима "шльонки". От первого дня, когда внучка старших превратилась в незнакомую школьницу в строгом платье и черном фартучке с блестящими очками, до самой долгожданной мити, когда взросла девочка рвется со всем своим весом....
Кашель той так і залишився, він спершу непокоїв сім’ю, викликав тривожне побоювання за татове здоров’я, потім до нього звикли, і коли через багато років Тетяна згадувала тата, то завжди їй лунав його сухенький несміливий кашель.
Неохоче, ох, як неохоче від’їжджала цього року Таня в училище! Вона немов передчувала, що незабаром стануться події, які перевернуть усе догори дном."
"Цього разу начальниця не закликала молитися за новий уряд, що виник у далекому Петрограді. Видно, мала із ним свої порахунки, бо від сухої чорної постаті її так і віяло холодною зневагою до представника того таємничого уряду.
— Та й муштрують же вас! — раптом випалив він, обводячи співчутливим і водночас насмішкуватим поглядом застиглих вихованок.
По шеренгах прошелестів вражений шепіт, обличчя ж начальниці аж пересмикнулося.
— Діти мої…
— Та які ж вони діти! — знову вигукнув життєрадісний представник і збив набакир свою кепку. — Їм уже заміж пора!.. Чи не так, дівчата?
Щось схоже на сміх прокотилося по зовсім уже зламаних шеренгах. У випускниць весело заблищали очі: їм явно починав подобатись оцей безцеремонно-життєрадісний представник.
Скандалізована начальниця побіліла, як смерть.
— Діти…
— Дозвольте, громадяночко, вже мені сказати їм слово.
Похитнувшись, начальниця відійшла, притулилась спиною до стіни — якраз під тим місцем, де колись висів портрет царя, а тепер чорнів прямокутник невилинялих шпалер. А представник енергійно зірвав з голови кепочку, махнув нею в повітрі:
— Гражданки будущії учительки! Первим долгом від імені молодої Радянської влади передаю вам гарячий пролетарський привіт! — він на хвилину замовк, щиро здивований тим, що випускниці не кричать «Ура!», потім знову махнув зім’ятою кепкою, наче розрубував нею повітря: — Пролетаріат всієї Росії скинув кровопивців буржуїв і поміщиків, взяв власть в свої руки, щоб, значить, задушить світову гідру — буржуазію!.
Охриплий на мітингах, веселий голос його трощив одвічну монастирську тишу актового залу, все більше приголомшував випускниць.
