Автор
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
После карточки книги можно перейти к другим произведениям автора, близким жанрам, сериям и тематическим подборкам.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Используйте жанры, блок похожих книг, другие произведения автора и тематические подборки ниже на странице.
Проверьте описание, автора, жанры, дату выхода и соседние книги: это помогает понять, подходит ли произведение под ваш запрос.
І не затим я приїхав до вас, дорогі мої люди, щоб сито поїсти чи м’яко поспати: нічого мені цього непотрібно! — а приїхав затим, щоб із вами подумати, де ваш порятунок, де ваша сила, якою дорогою йти…
Ви чули історію про віника? Про отого вмираючого тата, який скликав своїх синів та й наказав їм зламати спершу одну, відокремлену, стеблину, а потім сотні стеблин, зв’язаних докупи? Не я її вигадав: народилася вона серед вас! Тож прислухайтесь до отого мудрого тата! Сотні років закликає він вас об’єднатися, щоб працювати гуртом…
А чого б їм і не прислухатись? — роздумує Гінзбург, заклавши руки під голову, лежачи у Володьчиній хаті, на Володьчиній постелі, вкритий рядниною, а зверху ще й шинеллю — фронтовою одежиною Володьчиного покійного тата. — Чого б їм і не прислухатись, коли саме життя спонукає до цього…»
Хата ледь чутно схлипує, ледь чутно приплямкує, як сонна дитина, — чи то тільки так здається Гінзбургові? Десь там, надворі, десь високо угорі мерзне місяць, збирає по небу тонкі подерті хмарини, натягає на себе, а вони все сповзають та й сповзають із нього. І від тієї мовчазної боротьби в хаті то темнішає, то світлішає, і примарні фіолетові тіні то виповзають з-під столу та лави, то знову ховаються. Широка, на півхати піч диха теплом, і вся вона пропахчена хлібом, перепаленим капустяним листям, з гіркувато-солодким присмаком солом’яного попелу — легкого, як пух, що розлітається від найменшого подиху. Там, на печі, все ще ворушиться Володька: йому теж, мабуть, не спиться. І як тільки Гінзбург поворухнувся, легенько відкашлявся, із печі донісся обережний Володьчин шепіт:
— Товаришу секретар, ви не спите?
— Не сплю… А що?
— Та не знаю: питати вас чи не питати.
— Питай, раз почав.
Володька зашамотів, підповзаючи на край печі, виткнув розпатлану голову.
— Товаришу Гінзбург, а коли світова революція буде?
І стільки нетерпіння в тому голосі, що здається: скажи Гінзбург, що не так скоро, Володька не витрима — тут же й помре.
— Бачиш, Володю, не так легко відповісти на це питання…
— Так ви не знаєте, коли світова революція буде?
— Не знаю, Володю, — чесно признався Гінзбург. — Тут треба запастися терпінням і ждати.
— Еге, добре вам отак казати, як ви на громадянській були! — ображено відповідає Володька, і знудьгована за революційним подвигом душа його повниться світовим сумом. — Отак і дядько Василь: жди, встигнеш, ще навоюєшся… А я ж, можна сказати, ще й жодного буржуя не пристрелив. Не чув, як і кулі свистять.
— Краще б тобі й не чути, Володю! — І, щоб змінити тему розмови, Гінзбург цікавиться: — А в тебе дівчина є?
Володя зашарудів так, наче хто сипонув під нього колючок.
