Автор
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
После карточки книги можно перейти к другим произведениям автора, близким жанрам, сериям и тематическим подборкам.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Используйте жанры, блок похожих книг, другие произведения автора и тематические подборки ниже на странице.
Проверьте описание, автора, жанры, дату выхода и соседние книги: это помогает понять, подходит ли произведение под ваш запрос.
І відразу ж випростався, грізно звів брови, суворо блиснув очима: хай Світличний не падає духом! Революційний меч, що його міцно тримає несхибна рука начальника ДПУ, покарає вбивцю!
У Федька нетерпеливим вогнем загорілись очі:
— Ти знаєш щось про вбивцю? Де він?
— Так, знаю… Майже впевнений, що це — він, — поправляється Ляндер. — Сьогодні вночі ми будемо його брати."
"— Товаришу Ляндер, у мене до тебе велике прохання! — притискає до грудей кулаки Світличний. — Візьми і мене з собою!
— Що ж, — подумавши, погоджується Ляндер. — Це можна… Приходь о десятій вечора… Ні, краще в одинадцять… Десь о цій годині і вирушаємо.
Федько бере себе в руки. Дістає портсигар, клацає кришкою:
— Палиш?
— Дякую, у мене свої.
Закуривши, запитує:
— Звідки ти про нього дізнався?
Ляндер робить таємниче обличчя. Він би з охотою… З великою радістю відповів на оце запитання, але є речі, про які навіть йому, Світличному, він не має права розказувати…
— Розумію, — каже Світличний, — І в нас буває таке… Тоді до вечора!
— До вечора.
Ляндер проводжає гостя аж до порога — честь, що її заживає не всякий! — всміхається на прощання. Потім, зачинивши двері, сідає до столу, й усмішка сповзає з його лиця полинялою завісою. Має тепер заклопотаний, ба навіть невдоволений вид: щось непокоїть його, одна і та ж думка набридливо в’язне до нього. Думка про Гінзбурга. Про Григорія Гінзбурга, секретаря повіткому, одноплемінця, який, однак, став йому гіршим ворогом, аніж усі оці ганжі, разом узяті. Та й який він одноплемінець! Ам-хаарець,[1] представник отієї черні, про яку Ляндерів батько любив говорити, посилаючись на талмуд: «Сказав Елієзар: ам-хаарцю можна роздерти ніздрі у день всепрощення, який збігається з суботою. Сказали йому учні його: вчителю, говори — зарізати…»
Мудрі учні, передбачливі учні, тільки чому ж вони у свій час не зарізали далекого пращура Гінзбурга? Не мав би зараз Ляндер отакої сухоти, не побоювався б за своє майбутнє, за свою кар’єру, що так щасливо розпочалася! Гінзбург наче затявся в останній час зжити його зі світу. Коситься з такою підозрою, наче він, Ляндер, і є отой найголовніший ворог Радянської влади, із яким треба в першу чергу покінчити.
«А може, він щось пронюхав про батька? — аж холоне Ляндер. — Про оті його запільні гешефти, про які навіть я, його син, тільки догадуюся?..»
До цього Ляндер волів нічого не знати, нічого не помічати. Заплющував очі на те, що живуть вони не по його скромній зарплаті — по отому максимумові, який встановлений для членів партії. Що оті всі гуси і кури, риба й крупчатка, отой весь достаток припливають до їхнього дому з якихось незаконних джерел.
