І будуть люди — читать онлайн бесплатно полностью

Роздивлявся велику вітрину із медичним посудом та ліками, а водночас поглядав неприязно на двох пишно вбраних пань — двох непманок, двох буржуйок, що зупинилися біля нього почесати язиками. Одна із них піднімала над головою парасольку, затуляючись од сонця («В поле б тебе — снопи в’язати!»), а друга, молодша, притримувала за тоненький, як на Володьчиному годиннику, ланцюжок собаку. Собаку не собаку, а таке, біс його зна й що… Йому й назви немає! Таке гидке, що тільки плюнути та розтерти: голе, як пацюк, на тоненьких викривлених ніжках, з булькатими очима, ще й безхвосте. Воно придріботіло до Володьчиної ноги, почало обнюхувати черевика. Скривившись від огиди, Володя носком тицьнув його, щоб відігнати, — воно виснуло і з раптовою люттю вчепилося в штанину. Рятуючи штани, Володя відсмикнув ногу, щосили стусонув буржуйського вилупка черевиком.

Обидві буржуйки зарепетували так, наче не собаці — їм дісталося від Володьчиного черевика. І не встиг хлопець й оком моргнути, як опинився в тісному колі цікавих, що збігалися на оказію з усіх боків. Розштовхуючи натовп, підійшов міліціонер — втілення спокою і ввічливості. Козирнув обом дамам, козирнув Володьці, козирнув би, здається, і песикові, аби той не лежав, задерши догори покручені ноги.

— Громадяни, прошу спокійніше! В чім справа, громадяночки?

Буржуйки аж захлинулися криком, показуючи на Володьку та на собаку. Міліціонер кивнув головою: зрозуміло, мовляв. Строго запитав у Твердохліба:

— Ваша робота?

— Дак він же мені холошу прокусив! Ось подивіться!"

"Міліціонер чомусь не став роздивлятися холошу, а зажадав документів. Документи Володя, як на гріх, забув удома. Був тільки комсомольський квиток.

— Покажіть!

Володька глипнув на обох буржуйок, на людей і, почервонівши, сказав, що комсомольського квитка тут не покаже.

— Ага… зрозуміло! — мовив глузливо міліціонер. І, вже звертаючись до Володі на «ти», поцікавився, що у нього в мішку.

— Кабанчик!

— Ага!

Оте «ага» пролунало так красномовно, що ні в кого з присутніх, окрім Твердохліба, не лишилося сумніву, що кабанчик украдений.

— Прошу пройти до міліції! — з металом у голосі запропонував міліціонер. — І вас, громадяночки, прошу, — заадресувався він до буржуйок вже іншим, позбавленим металевих домішок тоном.

В міліції буржуйки знову кричали, в один голос вимагаючи, щоб Володьку посадили до бупру, а той на всі запитання похмуро відбовкувався:

— Він мені холошу прокусив!

Ще один речовий доказ — кабанчик, витрушений із мішка, рохкав побіля столу, марно шукаючи якоїсь поживи.

— Ваші документи! — зажадав од Володьки міліцейський начальник, зовсім іще молодий чоловік.

— Удома документи…

— А комсомольський квиток? — підказав міліціонер, що затримав Володю.