Автор
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
После карточки книги можно перейти к другим произведениям автора, близким жанрам, сериям и тематическим подборкам.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Используйте жанры, блок похожих книг, другие произведения автора и тематические подборки ниже на странице.
Проверьте описание, автора, жанры, дату выхода и соседние книги: это помогает понять, подходит ли произведение под ваш запрос.
— Почім оце кошеня?
— Хлопче, ти його не в кишені приніс?
Володя огризався, як міг, врешті не витримав: став мало не з сльозами на очах просити одного покупця, що випадково опинився перед ним:
— Дядьку, купіть, дешево продам!
— Скільки ж ти за нього хочеш?
— Та скільки дасте.
— Три рублі дати?
— Давайте.
Дядько підозріло оглянув кабанчика:
— А він хоч їсть?
— Та він і вас із’їсть! Хламає, аж за вухами тріщить.
— Ну, хіба що так! — розсміявся дядько. — Бери, хлопче, трояка — твоє щастя, що на мене напав!
Спекавшись кабанчика, Володя наче сто пудів із плечей скинув. Відійшов на зелененький моріжок, примостився поїсти: досі ж рісочки в роті не мав! Вминав Марійчині пироги, а покінчивши з ними, заходився і біля сала: на апетит зроду-віку не скаржився. Що мати, було, поставить, те й умолотить — крихти по собі не оставить. «Дай боже, щоб ти, Максиме, отаким хазяїном був, як оце біля столу!..»
Поївши, Володя дістав із торбини важку кобуру з парабелумом, почепив на поясі при правому боці й гоголем пішов по базару: не так на людей подивитись, як себе показати.
Протискався поміж рядами, дивуючись на величезну кількість добра, розвішаного, розкладеного по ятках та прилавках, а то й просто наваленого на землю: звідкіля тільки воно й набралося, і хто його й купить? Ситці і шовки, вовни і суконний одяг, чоботи і черевики, посуд і вироби із заліза — все те так і пхалось у вічі, сяяло, вигравало всіма кольорами, вимагало, просило, молило: купи! А їстви, а тварин, а птаства… Рев, крик, стогін, сміх, голоси невмирущих бублейниць, жалісливе «подайте!» старців — все злилося, перемішалося на оцьому великому торжищі, де можна купити, чого тільки бажає душа!
Аби тільки були гроші.
Ошелешений, натомлений, з отакенною головою, пішов Володя з базару. Забіг до аптеки, купив ліки для матері і рушив додому. Вертався без кабанчика за плечима, зате з майже цілою троячкою в кишені. І вже не босяком, а в черевиках. До того зобов’язував його подарунок Світличного, що важко звисав при правому боці…
По тій же дорозі, поміж тими ж полями та ланами, які аж прогинались під достиглими хлібами, як весільні столи, двома днями пізніше їхав Федір Світличний.
В легенький міліцейський шарабан впряжений гнідий жеребець з такою пишною, золотистою гривою, мовби начесаною з сонця, з такою вигнутою породистою шиєю, мовби позиченою в лебедя. Гриз сталеві вудила, мчав у степовий простір, розриваючи дужими мускулами пружне повітря, лузаючи верству за верствою.
