Автор
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
После карточки книги можно перейти к другим произведениям автора, близким жанрам, сериям и тематическим подборкам.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Используйте жанры, блок похожих книг, другие произведения автора и тематические подборки ниже на странице.
Проверьте описание, автора, жанры, дату выхода и соседние книги: это помогает понять, подходит ли произведение под ваш запрос.
— До чого ж ти черства людина, Григорію! Хоч би поздоровив…
Ах, Ольго, Ольго! Яка ти сліпа, яка ти жорстока, товаришко Ольго!
— Вітаю… вітаю… — забубонів Гінзбург, нишпорячи та й нишпорячи в отих клятих шухлядах. — Щиро вітаю…
— Ганжа передав, що завтра починають косити. Чекають на тебе. Ти, здається, їм обіцяв?
— Жнива?.. Ага, жнива… Пам’ятаю… Чого ж, пам’ятаю… Тільки, знаєш, завтра приїхати не зможу. Приїду пізніше, коли молотитимуть… Так, так, коли молотитимуть…
І все — шасть, шасть у шухляді руками. «Що він там забув? — дивується Ольга. — Ні, він таки хворий!»
— Григорію, тобі треба сходити до лікаря!
— До лікаря? Що ти! Я зовсім здоровий! — хрипло засміявся, кашлянув. — Ти пробач… ти вже йди… Бо в мене тут справ…
Товаришка Ольга знизала плечима. Ображена, звелася, кивнула на прощання, пішла з кабінету. Лише тоді відірвався Гінзбург од столу — подивився їй вслід. Зачинилися двері, кроки Ольги затихли, а він усе дивився й дивився застиглим, тоскним поглядом. Потім зітхнув, потер чоло. Обережно позасовував шухляди, так обережно і делікатно, мовби стіл був живою істотою. Спробував пригладити волосся на голові, тільки нічого тим не добився — волосся як стирчало, так і продовжувало стирчати. Тоді Гінзбург осмикав гімнастерку, вийшов у приймальню, винувато сказав секретарці:
— Я, мабуть, піду сьогодні раніше додому: щось у мене з головою… Так, із головою…
І вийшов з райкому.
На другий день Гінзбург поїхав на села: враз спротивився йому й кабінет, і оці нескінченні розмови по телефону, суперечки й наради. Потягло на простір, на свіже повітря, до людей.
Цілісінький тиждень пропадав по селах: разом із дядьками косив, звозив снопи, складав у копи, і зморений, втомлений, запечений на серпневому сонці, з остюками в густющій чуприні, падав на постелений якоюсь турботливою рукою кожух, засинав, як убитий. А бувало, допізна сидів на колодках в гурті дядьків, вів непоквапливі розмови. Починалися вони завжди майже однаково.
Із того, що котрийсь із дядьків, погасивши об долоню цигарку, запитував:
— От ви, товаришу секретар, ви вчена людина, багато світу бачили… То скажіть нам, що таке оті ножиці?
І чого вони стрижуть тільки селян? На нас що, вовна лучча?.."
"І Гінзбург починав терпляче пояснювати. Про віковічну відсталість царської Росії, про пекучу потребу мати свою промисловість, про оті всі заводи та фабрики, без яких молодій радянській державі не втриматися на ногах.
А їх ніхто нам не побудує, ніхто не вийме з кишені та дасть нам потрібні кошти. Навпаки! Буржуї так і дивляться, щоб нашкодити нам, підставити ніжку. От і виходить, товариші селяни, що тільки на наші трудові копійки ми і можемо розраховувати.
