І будуть люди — читать онлайн бесплатно полностью

Ольга на мить затрималася, в ній ворухнувся страх: «Не ходи! Вертайся назад, поки не пізно! Що ти будеш робити, як вона тобі вчепиться у волосся?..»

Ольга стисла губи, взялася за клямку.

Марта саме готувала обід. Набехкала в піч повнісінько соломи, і там гоготіло, як у пеклі. А вона все підкидала та й підкидала, наче збиралася спалити всіх своїх ворогів. Горшки, горнята, чавунці, обсмалені, облизані вогнем, аж підстрибували, спливаючи окропом, а вона тикала їх рогачем, піддівала кочергою та — у жар! У вогонь! У самісіньке пекло!

Не відповіла, не обернулась, коли Ольга привіталася до неї.

— Добридень, Марто! — ще раз поздоровкалась Ольга.

Аж тепер одірвалася Марта од печі. Червона, сердита, напалена отим вогнем, що зажерливо гоготів у печі, а може, і тим, що бурхав зараз у ній. Затиснувши в дужих руках, що звикли до важкої роботи, рогача, вона впритул підійшла до Ольги, спитала із ненавистю:

— Чого прийшла, розлучнице?

— Послухайте, Марто… — почала було Ольга, але та перебила її.

— Прийшла подивитися, як я мучусь?! Моєму горю, моїм сльозам радіти прийшла?!. — Зірвала з голови очіпок, смикнула косу, розпустила по спині волосся: — На, дивися, радуйся!..

— Я не радіти прийшла, — мовила Ольга.

Але Марта мовби й не чула.

— Чи тобі своїх мужиків було мало, що наших узялась одбивати? Хто тебе сюди кликав? Яка лиха година тебе сюди принесла?..

— Я розумію вас, Марто… — Ольга лагідно.

— Так чого ж приперлася?! Біжи, милуйся, цілуйся із ним, щоб він із смертю своєю отак цілувався!..

І задихнулась. З обличчям, перекошеним гнівом, з розпатланими косами здавалася такою некрасивою, такою вульгарною, що Ольга мимоволі подумала: «Як він міг цілувати отаку?»

Тому й не було в ній образи на Марту. Був тільки жаль, співчуття і… бажання швидше вибратись із цієї хати. Але вона не могла піти, не добившись того, заради чого прийшла:

— Марто, ви можете мене вислухати? Я не заради себе чи вас прийшла сюди, а заради ваших дітей…

— Діти? Яке тобі діло до моїх дітей?! Забирайся геть і хоть моїх дітей залиш у спокої!

Обернулась до печі, заходилася переставляти горшки. Совала ними — аж стугоніло по хаті. Вдавала, що забула і думати про непрохану гостю, але Ольгу не так було легко провести:

— Ви можете мстити мені, можете гніватися на мого… на Ганжу, але ви не маєте права мститися своїм дітям, зганяти на них свою злість…

Марта штурхонула рогачем так, що аж попіл посипався на долівку.

— І я не одстану од вас, поки ви не запишете своєї дочки до школи… Приходитиму щодня, набридатиму, аж доки ви не перестанете калічити свою дитину…

Марта ще дужче задвиготіла рогачем.

— То приходити ще раз до вас, Марто, чи, може, ви таки одумаєтесь та запишете до школи дитину?

— Про мене, пишіть, — глухим, зламаним голосом озвалася Марта.