Автор
Встреча двух разных жизней: девочки и начальницы. Гулянки до церкви, длинные молитвы и краткие завтраки с пирожными, всегда прилипавшие к гладкой юбке начальницы. Всё это под ласковым звоном её неизменного псевдонима "шльонки". От первого дня, когда внучка старших превратилась в незнакомую школьницу в строгом платье и черном фартучке с блестящими очками, до самой долгожданной мити, когда взросла девочка рвется со всем своим весом....
Хочу знати, що і мама, і ти в мене влаштовані… Що вам не доведеться поневірятися в ці тяжкі й тривожні часи, коли людина лягає спати і не знає, чи доживе вона до наступного дня…
— Я не залишу мами, тату!
— Так, я знав, що ти в мене добра дитина… Але й тобі, і мамі треба буде щось їсти… у щось одягатися… в чомусь ходити… мати свій теплий куток. А я вам майже нічого по собі не лишаю…
Татові все важче говорити. Ріденькі росинки поту виступають йому на чолі, їх збирається все більше і більше, ось-ось зіллються вони у струмочки, потечуть по обличчю.
— Слухай, дитино, сюди… До тебе посватався один чоловік…
«Олег!»
— Це дуже хороша людина…
«Але ж чому він мені нічого про це не сказав?»
— Він, правда, набагато старший від тебе…
«Де ж набагато, всього на два роки!»
…але богомільний і тихий… Справжній християнин, вірний син нашої матері церкви… До того ж він заможний, багатий хазяїн. Має хутір і млин… за ним ти не знатимеш злиднів і зможеш допомогти своїй мамі та і сестрам…
Аж тут доходить до Тані, що мова йшла не про Олега.
Хіба тато не знає, що вона вже заручена?
— Заручена? З ким?..
Тато підняв руку так, наче хотів навідліг ударити дочку. Але Таня не пробує навіть затулитись руками. Вона тільки міцно-преміцно заплющує очі і трохи зіщулюється.
Але татова рука не опускається чомусь на Танину голову. Тато робить рукою такий жест, наче раптовий вогонь пахнув йому прямо в обличчя і він хоче захиститися від пекучого жару.
Xто?! 3 ким вона заручилася?!
— Та з Олегом же!
— З яким Олегом?
— З Олегом Мирославським, — каже Таня, трохи здивована тим, що татові треба ще й пояснювати, хто такий Олег.
Тато різко зриває із себе ковдру, оголюючи худі довгі ноги, кричить прямо в обличчя дочці:
— Отой безбожник?! Син отого безбожника!.
— Його тато лікар, — каже приголомшена отим вибухом гніву Таня.
— Лікар… — фиркає тато. — А який лікар?.. Який, я питаю тебе, лікар? Та чи відомо тобі, що це — найзатятіший ворог нашої церкви? Губитель нашої віри?.. І щоб я віддав свою дочку… свою кров у прокляту сім’ю безбожника!..
