Автор
Встреча двух разных жизней: девочки и начальницы. Гулянки до церкви, длинные молитвы и краткие завтраки с пирожными, всегда прилипавшие к гладкой юбке начальницы. Всё это под ласковым звоном её неизменного псевдонима "шльонки". От первого дня, когда внучка старших превратилась в незнакомую школьницу в строгом платье и черном фартучке с блестящими очками, до самой долгожданной мити, когда взросла девочка рвется со всем своим весом....
Чого б це я був проти? Хай хто хоче, той іде в колгосп, а мені ще своє не приїлося… Ви мені, Соломоновичу, краще от що скажіть: хто такий за Радянської влади справжній бідняк? Хто взяв землю, коня, кредит та й довів усе до пуття? Чи той, хто процвиндрив усе і знову до Радянської влади з жебрацькою торбою преться?
— А ваш брат? Він же нічого не процвиндрив, в оренду землю не здає, сам обробляє, а бідно живе…
— Що мій брат! У мого брата дітей, як горобців. Та й то: людина ти чи горобець? Плодись, плодись та й оглянься: чим годувати своїх вилупків будеш? Де вони житимуть, коли підростуть?.
— Це як зрозуміти?
— А отак… Диплома ви мені позаминулого року давали? Давали. Так і далі господарювати наказували? Наказували. Виходить, я правильною дорогою йду, тією, що товариш Ленін нам указав! А зі мною що роблять? Мало, що куркулем обзивають, так ще й податком цього року обіклали таким, аж спина тріщала!.
— Скільки ви відвезли? — запитав Гінзбург, дістаючи блокнот.
