Автор
Встреча двух разных жизней: девочки и начальницы. Гулянки до церкви, длинные молитвы и краткие завтраки с пирожными, всегда прилипавшие к гладкой юбке начальницы. Всё это под ласковым звоном её неизменного псевдонима "шльонки". От первого дня, когда внучка старших превратилась в незнакомую школьницу в строгом платье и черном фартучке с блестящими очками, до самой долгожданной мити, когда взросла девочка рвется со всем своим весом....
"
"Запам’яталася тільки поїздка з татом в Яреськи, до священика Миколая, татового старого товариша.
Вона сиділа за довжелезним столом у низькій вітальні, і їй було дуже нудно та душно. Хоч були відчинені всі вікна, прогрітий сонцем день не віяв прохолодою, а дихав розжареною піччю. Тетяна нищечком витирала під столом спітнілі долоні й, ніяковіючи, відповідала однозначно: «так» — «ні» на спробу сусіда ліворуч розважати її розмовою.
Він мав обвітрене, пропечене сонцем обличчя, густі вуси пшеничного кольору, світлі очі, вигорілий чуб, звислі широкі плечі, повні дозрілої чоловічої сили, і м’який тихий голос.
Він майже нічого не пив і дуже мало їв. З побожною пошаною слухав захмелілих батюшок та час від часу схилявся до Тані й, дивлячись прямо на неї сірими приязними очима, цікавився, де панна вчиться, чи часто ходить до церкви.
А на другому кінці столу, де сидів Танин дівер, назрівав уже скандал. Спершу тихо-мирно розмовляли про Родзянка і Керенського, про заколоти в Петрограді і нечесну гру союзників, які хочуть вибороти перемогу над ворогом кров’ю російського воїнства, аж поки один з батюшок, добре випивши, присікався до свого сусіда.
— Ні, ви скажіть: на яку трясцю нам тут здалася Росія? — червоніючи тугим, як баклажан, обличчям, допитувався він, вчепившись у широкий сусідів рукав.
Не менш червоний сусід його сердито вирвав рукав, незадоволено мовив:
— Та відчепіться ви від мене: хто вам не дає панувати!
— Ні, ви скажіть… — з п’яною настирливістю ліз до нього самостійник. — Ви таки скажіть: коли ми здихаємося лапотників!
— Не забувайте, що я теж росіянин! — спалахнув сусіда.
— Овва, яка цяця, вже й слова сказати не можна! — образився й собі самостійник.
Сусіда щось йому відповів, видно, дошкульне і зле, бо той аж посизів від люті. Закачав широкий рукав ряси, лизнув довжелезним язиком великого волохатого пальця, зсукав величезну дулю та й підніс своєму опонентові під самого носа.
— А дзуськи, годі знущатися з нашої неньки!
Зчинився шарварок. Одні батюшки відтягали ображеного русофіла, інші щосили тримали оскаженілого самостійника, що все ще вимахував дулею, намагаючись уцілити нею свого супротивника в око.
