Автор
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
После карточки книги можно перейти к другим произведениям автора, близким жанрам, сериям и тематическим подборкам.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Используйте жанры, блок похожих книг, другие произведения автора и тематические подборки ниже на странице.
Проверьте описание, автора, жанры, дату выхода и соседние книги: это помогает понять, подходит ли произведение под ваш запрос.
Потім, як Оксен, проскочивши у хвіртку, майже побіг до хати, в серце закралася тривога.
— Ось! — ще із порога вигукнув Оксен. — На, почитай!.. І-і-і-і, господи, що воно буде!..
Бігав по хаті, але Таня вже не дивилася на нього. Великі сірі літери обведеного червоним олівцем заголовка застрибали перед її очима:
«ГЕТЬ КУРКУЛЬКУ ВІД БІДНЯЦЬКИХ ДІТЕЙ!»В замітці йшлося про неї, про Таню, що взялася вчити дітей Мартиненка, за що його жінка день і ніч гне свою спину на куркульському хазяйстві.
«Куди дивиться повітнаросвіта? — запитував автор. — Хто дозволив куркульській вовчиці калічити свідомість бідняцьких дітей? Чому, окрім ненависті до Радянської влади, до світової революції, може навчити вона? Непотрібно бідняцьким дітям таких сумнівних учителів!
Володимир Твердохліб».
— Чи ж не казав я тобі, чи ж не благав! — мало не плакав Оксен. — Чуло моє серце біду… Ох, чуло!..
Таня, жмакаючи щосили газету, мовчить. Папір шурхотить у її руках, як живий, напоєний жовчю, просякнутий ненавистю. Роздерши газету навпіл, Таня вибухає риданням. Коли ж трохи заспокоїлась, сказала наляканим дітям:
— Ідіть, діти, додому. І більше не приходьте… Скажіть мамі, що мені… що я не буду… не зможу вас учити…"
"Хотіла додати про газету, що валялася у неї під ногами, але боялася, що розплачеться знову. Та й навіщо! Ганна і так про все дізнається. Хіба їй не скажуть злостиві кумасі? Хіба не прибіжать за тридев’ять земель, аби лишень «порадувати» новиною? І не зупинять їх ні глибокі сніги, ні густі ліси, ні вогняні ріки!..
— Ой Ганно, що там про вас пропечатано!..
— Чували, кумо, що написав Твердохліб?..
— Твердохліб? Отой вилупок?.. Отой розсучий син?.. Ну, я ж йому зараз дам, я йому вискажу!..
І не встигли кумасі й оком моргнути, як за Ганною вже й слід прохолов: стережися, Володю, поки ще цілий, тікай, поки живий! Не встерігся. Не втік. Попався якраз на майдані перед сільрадою.
— А, писака зас…!
Налетіла, збила шапку, вчепилася в парубоцьке пишне волосся — і вже тіпає бідного хлопця, аж кістриця летить, гне йому голову, аж шия тріщить!
— Признавайся, розсучий ти сину, писав чи не писав!
Видирали Володю з рук розгніваної Ганни аж втрьох — Ганжа, Приходько і сторож — дід Хлипавка. Ганжа обхопив Ганну ззаду, а Приходько та дід розчепірювали долоні з затисненим Володьчиним волоссям. Товклися посеред майдану, збиваючи сніг, і коли подивитися збоку, то здавалось: танцюють! Перепилися не знати з якої радості та й тупцюються обнявшись на одному місці.
