Автор
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
После карточки книги можно перейти к другим произведениям автора, близким жанрам, сериям и тематическим подборкам.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Используйте жанры, блок похожих книг, другие произведения автора и тематические подборки ниже на странице.
Проверьте описание, автора, жанры, дату выхода и соседние книги: это помогает понять, подходит ли произведение под ваш запрос.
Й Микола, присвічуючи ліхтарем, обійшов її, не сміючи переступити, став нишпорити на письмовому столі, в шухлядах, перевіряючи, чи не залишив покійний доносу на о. Діодорія…
Доносу не було, і Микола, обнишпоривши для певності ще й кишені чоловічого одягу, похапцем вийшов із хати. І наче виніс із собою весь неспокій. Тиша знову запанувала у хаті, хата знову склепила очі, заснула, і ті двоє теж наче спали: один у сінях, розпластавшись на спині, друга посеред хати, зібгавшись калачиком, так, немовби замерзла і все ніяк не могла зігрітися. Отак вони й спали, потроху холонучи, до самого ранку і, мабуть, спали б і довше, коли б від хати до хати, з вулиці на вулицю та не рознісся розпачливий жіночий крик:
— Ой людоньки, батюшку вбито!
Той нестямний крик розідрав на шмаття ранкову тишу, розніс, розметав, скаламутив ранкову прозорість, і події в досі сонному селі наче покотилися з височезної гори — все швидше, все швидше, швидше…
Застукотіли, забряжчали клямки, засови і защіпки, замиготіли старі й молоді, жіночі та чоловічі обличчя, залунали дзвінкі й глухі, басовиті й тонкі голоси. Все те злилося, переплуталося, перемішалося в тривожному русі, що наростав кожної миті, захоплював щонайдальші закутки, і вже годі було зрозуміти, вже не можна було розібратися, що кричали всі оці збуджені люди, підняті спозарання розпачливим жіночим криком:
— Ой людоньки, батюшку вбито!..
Вони вибігали на вулиці, і вулиці повнилися ними. Наче аж вужчали, наче стискалися, аби швидше проштовхнути людей вперед, до отого майдану із занімілою хатою. Люди збігалися до хати, а вона була наче мертва, вона скидалася на череп: моторошно чорніла порожніми очицями вікон, беззубим проваллям сіней. Люди товпилися довкола, боячись підступитися ближче, а звідусіль усе підбігали та й підбігали. І вже понад простоволосими головами, понад піджаками, сорочками, сіряками, кохтинами, понад всім отим стовповиськом, над усім отим виром жалісними вогнями зметнулися тужні жіночі голоси:
— Та за-а що-о-о!.. Та за-а що-о-о ж!.."
"І коли церковний староста, отой самий, що назюзявся колись на іменинах у покійного батюшки по самісінькі вуха та й став приміряти Оксенову шапку, коли отой стовп віри Христової, найближчий помічник та порадник забитого душпастиря, снуючи згорьованим човником поміж людьми, шепнув одному, шепнув другому, що він, мовляв, догадується, дуже добре догадується, чиїх то рук справа, тільки не хоче казати, та й повів очима в бік сільради, то слова його впали не на камінь…
Тож і не дивно, що натовп зустрів свого голову, розвеселого морячка, який так легко умовив о. Віталія поступитися своїми хоромами, натовп зустрів його погрозливою, ворожою мовчанкою.
