Автор
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
После карточки книги можно перейти к другим произведениям автора, близким жанрам, сериям и тематическим подборкам.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Используйте жанры, блок похожих книг, другие произведения автора и тематические подборки ниже на странице.
Проверьте описание, автора, жанры, дату выхода и соседние книги: это помогает понять, подходит ли произведение под ваш запрос.
Голова прийшов не сам: як тільки довідався про вбивство, то послав гінця у Хоролівку, і звідти відразу ж примчали слідчий та лікар. Слідчий, молодий ще, безвусий, дуже рішучий, дуже суворий та офіційний товариш, і старенький, аж пилком припилений лікар з потертою валізкою в сухій, обдутій синіми жилами руці, з старомодним пенсне на тонкому, з горбинкою, носі, швидко пройшли безмовним живим коридором, що відразу ж замикався за ними, ступили у сіни, зачинилися. І як тільки клацнула клямка, над натовпом затріпотів, забився істеричний жіночий крик:
— Та вони ж їх різати будуть!.. Ой людоньки, що ж воно ро-обиться-а?..
— Різати… різати… — покотилося натовпом. — Мало, що вбили, тепер ще й глумитимуться… Та хай уже батюшку, а матушку ж за віщо?.. Матушку, кумо, за що?.. Та за віщо ж їх різати?!
Моряк перший почув оті голоси. Відчинив двері, став на порозі: широкоплечий, в бушлаті, в безкозирці. Обвів людей строгими очима, голосно запитав:
— Чого кричите?
— Бач, ще й питає! — злий голос із задніх рядів. — Убив, а тепер питає!
Моряк звівся навшпиньки, витягнув шию, аби побачити, яка то контра гукнула, але роздивитись як слід не дали йому жінки: під’юджені отим вигуком, розпалені гнівом, посунули на нього верескливою розлюченою стіною.
— Признавайся, розсучий сину, за що вбив нашого батюшку?
— Та одчепіться, скажені! Хто його убивав?
— А, не вбивав!.. А різать хто буде?.. Не дамо ізнущатися над батюшкою!..
— Гражданки, заспокойтесь! — пробував умовити їх моряк. Врешті втратив терпець, гаркнув щосили: — Ану, тихше! Варко, чого рота дереш, за тюрмою, мо', скучила?!.
— A-а, за тюрмою!.. — наче окропом хлюпнули на Варку. — Дак ти нас, розсучий сину, тюрмою лякати!.. — Та й, підскочивши до моряка, цап із голови безкозирку! — Бийте його, антихриста, бо в нього он уже роги із лоба пруть!..
І не встиг моряк опам’ятатися, як жінки налетіли на нього, вчепилися в бушлат, полізли нігтями-кігтями до обличчя, до чуба, до очей. Зібравшись із силами, він рвонувся — видерся з роз’яреного жіночого гурту, вскочив у сіни, трахнув за собою дверима, замкнувся. І щастя його, що встиг ускочити, — двері аж загули під ударами!
— Одчиня-ай!..
— Одчиняй, бо підпалимо!..
— Не дамо різати!..
Важко дихаючи, моряк витер з обличчя кров, зайшов до хати, похмуро сказав:
— Як не втечемо — розтерзають…
В суворого слідчого обличчя враз стало дитяче. Лікар же швиденько збирав розкиданий вже інструмент, ховав у валізку: пенсне так і підстрибувало у нього на носі.
