І будуть люди — читать онлайн бесплатно полностью

 — Ти тільки послухай, що він, розсучий син, пише: «Виправляючи помилку Радянської влади, ми змушені були сьогодні експропріювати ще одного буржуя-непмана. Взято нами тисяча шістсот двадцять сім нетрудових карбованців, три золоті годинники, п’ять золотих каблучок (одна — з діамантом). Буржуй при цьому дуже переживав, але мої асистенти прочитали йому популярну лекцію з політекономії, і він заспокоївся…» Іч, які грамотні!.. «Так що вітаю вас іще з одним пролетарем — колишнім буржуєм. Хай живе світова революція і ви, товаришу начальник, наш добрий захисник!..» Ах, розсучий син! — аж синів начальник. — Ах, паразит! Захисника знайшов!..

Фиркав, як кіт, у сиві вуса, вимахував листом перед Федьковим носом:

— А ти куди дивишся зі своїм карним розшуком? Ждеш, поки бандюга оцей ославить нас на всю Україну?

— Я не жду, — почав Федько, але той не дав йому говорити.

— От що, Світличний: даю тобі два тижні. Або ти приведеш мені оцього «колегу», або прощайся з посадою! Бо мені вже оці листи ось де сидять! — поплескав себе по сизій шиї начальник.

Відтоді минув тиждень, а Федько все ще ходив з порожніми руками. Ватажок банди, отой «експропріатор», той «колега», виявився до біса кмітливою людиною: жодного разу не ночував в одному й тому ж місці, немов граючись, вислизав од Світличного і тепер адресував листи не тільки начальникові, а й Федькові, величаючи своїм надійним охоронцем."

"Федькові кожен такий лист — ніж гострий у серце! Втратив сон, схуд, став дратівливий та лютий — не попадайся під руку! Приходив додому аж на світанку, коротко кидав: «Гарячого чаю, міцнішого!» — жадібно випивав кілька склянок і відразу ж падав на диван, наказуючи збудити точно о десятій ранку. Якось Олеся, пожалівши чоловіка, не стала його будити, і Федько, прокинувшись о другій, замало її не побив: схаменувся лише тоді, коли закричав перелякано син. Опустив кулаки, скреготнув зубами, вискочив із хати: чорт чортом, аж страшно дивитись!

Та все ж цей тиждень не минув для нього марно: узнав дещо про банду. Грабували вони тільки непманів, бо, як писав ватажок, поважали народну владу і народне майно. Грабували здебільшого вдень, із небаченим зухвальством, з прямо-таки артистичною вправністю. Недаремно ж ватажка банди так і звали — Артист! Кожен пограбунок виконувався бандитами, як добре поставлена вистава, розрахована не тільки на те, щоб поживитися, а й на те, щоб вразити, приголомшити публіку.

Так, одного разу опівдні на центральній вулиці Полтави, біля розкішного двоповерхового будинку «червоного купця» Онищенка, що розбагатів уже за роки непу, зупинилися дві брички з міліціонерами. З першої зійшов невисокий, але ставний, в ладно підігнаній формі начальник з великими блакитними очима на витонченому обличчі.