Автор
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
После карточки книги можно перейти к другим произведениям автора, близким жанрам, сериям и тематическим подборкам.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Используйте жанры, блок похожих книг, другие произведения автора и тематические подборки ниже на странице.
Проверьте описание, автора, жанры, дату выхода и соседние книги: это помогает понять, подходит ли произведение под ваш запрос.
Добившись того, що постовий дав тверду обіцянку дбати про свою політичну освіту, начальник подобрішав і повчально пояснив:
— Настане час, коли ми із оцього металу будемо виготовляти унітази. От що сказано… — І, не чекаючи відповіді: — Омельченко!
— Я, товаришу начальник!
— Не «я», а — «слухаю»! Скільки вас, дурнів, учити?
— Слухаю, товаришу начальник!
— Збери оцей мотлох в чемодан — повезеш в карний розшук.
— Єсть, товаришу начальник!
— Ото так, товаришу постовий: учись, учись політ-грамоті. В міліції служити — це тобі не за плугом ходити… Омельченко, все обшукали?
— Все, товаришу начальник!
— Не лишили нічого?
— Нічого, товаришу начальник!
— Виносьте на брички… А тобі, товаришу постовий, відповідальне доручення: забирай оцього буржуя, оцього пухиря на здоровому тілі нашої пролетарської держави, оцього розжирілого чиряка та й веди в губ-міліцію. У відділ карного розшуку: там на нього чекає товариш Світличний. Скажеш, що прямо від мене. А ми тут іще трохи затримаємося: треба акти оформити…
І доки постовий, гордий отаким дорученням, турить приголомшеного буржуя до губміліції, не спускаючи із нього очей, оті дві брички із реквізованим майном щезають у невідомому напрямі."
"Постовий міліціонер замало не сів у тюрму: ледь одбувся, бідолаха, суворою доганою.
Але Федькові од того не легше: минав другий тиждень, а він усе не міг напасти на слід.
Та нарешті повезло і Федькові: глупої ночі, коли він щойно заснув, у вікно тихенько постукав вістовий. І як міцно не спав Федір, а відразу почув обережний той стукіт, зіскочив з дивана та до вікна:
— Хто там?
— Товаришу начальник, це я, — глухо озвався вістовий. — Артиста нанюхали.
У Федька так і тьохнуло серце. Він прожогом штовхнув вікно, і на оголені груди хлюпнуло прохолодне повітря.
— Де Артист?
— Та зовсім недалеко…
— Звідки дізнались?
— Чоловік ось прибіг…
Аж тепер помітив Федько іще одну постать: опецькувату, на темній плямі обличчя — білі віхтики вусів.
— Зараз виходжу.
Поспіхом вскочив у штани, почав узуватися. Як на зло, ніяк не міг попасти ногою в халяву. Розлютившись, ухопив чобота, стукнув ним щосили об підлогу, розбудив дружину.
— Федь, ти куди?
Той довго не озивався. Сопів сердито, борючись із упертим чоботярою, врешті взув, притупнув ногою, сказав до дружини:
— Спи. Я скоро…
Накинув шкуратянку, засунув у кишеню наган — і з хати.
— А де хлопці?
— Хлопці на вулиці.
— Молодець!
Вискочили на вулицю — темну, притихлу, насторожену. Кроки лунко дзвеніли в нічній тиші. По праву Федькову руку цибатим чорногузом похитувався вістовий, зліва майже підтюпцем трусив опецькуватий чоловік, а позаду — працівники карного розшуку.
— Далеко? — нетерпляче допитувався Федько.
