І будуть люди — читать онлайн бесплатно полностью

Щоб птахами злітали у сідла, щоб картинками сиділи на конях, а не собаками на тинах. Щоб уміли на повнім галопі зупинити коня, не перелетівши при цьому через голову, зрубати шаблюкою лозину чи підхопити шапку з землі.

І сипались, як горох, нещасні пожежники з коней, викручували руки важкенькою шаблюкою, стогоном стогнали од важкої науки, та Федько не давав спуску нікому: ганяв до циганського поту. А як помітить, що хтось починає сачкувати, так визвіриться, так гаркне, що й душа похолоне!

Кілька разів навідувався Микола Пилипович. З видимим задоволенням стежив за навчанням, крутив схвильовано вуса, схвально похмикував:

— Добре! Їй-богу, хлопці, добре!

Не витримував: брався показувати, як правильно тримати шаблюку, щоб не вивихнути кисть, як на повнім скаку, звісившись із сідла, підхопити шапку з землі. Розчервонілий, аж сизий, злазив з рисака, витирав хустиною спітнілу голову, обіцяв:

— Ось дістану вам пару гвинтівок, учитиметесь, хлопці, стріляти. Щоб буржуєві прямо межи очі!

Підшукав Світличному постійне житло: кімнату в невеликому будинкові посеред ошатного подвір’я, що переходило в густий вишняк. Сам привів Федька на нову квартиру, гасячи вогники в невеликих хитреньких очах, сказав:

— Оце можеш і сім’ю сюди перевозити. Бо поки там надумаються дати відповідь… А тобі нічого тут холостякувати — байстрят по світу пускати!

Виділяючи Світличному квартиру, голова знав, що робив: у великій порожній кімнаті, що дихала холодною пусткою, за день, за другий люто занудьгував Федько за Олесею. За Олесею, за Івасем, за ласкавим сімейним вогником. Що де б ти не був, звідки не повернувся, він завжди зустріне тебе привітно й ласкаво, обігріє, обсушить, вдихне нові сили. Що не погасне ніколи для тебе, хай усі люди одвернуться, зречеться тебе весь білий світ.

Обставивши сяк-так кімнату, Федько поїхав у Хоролівку, забрав дружину і сина. Вмовляв маму і сестру, щоб покинули все та їхали з ним, однак мама нізащо не хотіла розставатись із татовою могилкою:

— Як же я його залишу одного?

І вже трясеться сива голова, тремтять ображено губи."

"Таня теж не проявила особливої охоти: тут мала хоч яку-небудь роботу, а там хто його знає, як обернеться. Добре, якщо вдасться Федькові десь її влаштувати, а то сядуть йому всі на шию. До того ж боялася лишити маму одну. Мама за останній час дуже подалася, її враз прибила старість, придушила до землі, хукнула в очі, гасячи рештки бадьорості. І вона ходила, ледь переставляючи ноги, тихенько стогнала — грала у болісну дудочку.

Тож Таня на всі братові умовляння сказала, що краще буде, коли він поїде поки що без них.

Та минуло всього два дні, як їй довелося гірко розкаятись, що не послухала брата: Таню звільнили з роботи.