Автор
Встреча двух разных жизней: девочки и начальницы. Гулянки до церкви, длинные молитвы и краткие завтраки с пирожными, всегда прилипавшие к гладкой юбке начальницы. Всё это под ласковым звоном её неизменного псевдонима "шльонки". От первого дня, когда внучка старших превратилась в незнакомую школьницу в строгом платье и черном фартучке с блестящими очками, до самой долгожданной мити, когда взросла девочка рвется со всем своим весом....
Поверталися додому порожнім возом, і легко було на душі в Оксена: немов не з підводи — із власного серця скинув оті шестипудові мішки.
Сотню пудів заховали удома. Іван пропонував викопати в полі яму, та Оксен не погодився: наслухавсь про те, як ходять із щупами, дірявлять на решето землю. Довго ходив та вишуковував надійне сховище, врешті знайшов. За сараєм був старий хлів. Давно осипалися стіни, перетліла на покрівлі солома, і хлів стояв жебрак жебраком. Оксен все збирався його повалити, та ніяк не доходили руки, а тепер, бач, пригодився.
Другого дня, пославши Альошку на дорогу стерегти, щоб ніхто не застукав зненацька, заходився Оксен із старшим сином тягати на хлів повні мішки, висипати, розрівнювати, притрушувати зверху прілою соломою: нехай спробує хто догадатися, що там хліб! Перебуде, перележить до перших морозів, а коли переколотиться, знайдуть для нього затишніший притулок.
Відвіз на заготпункт на півсотні пудів менше, аніж минулого року. Зайшов потому до сільради, поклав на стіл квитанції:
— Оце, як бачите: все здав, від рота відірвав, і на посів, щитайте, не лишилося.
Ганжа проглянув квитанції, звів на Оксена недовірливий погляд:
— А як знайдемо?
— Воля ваша, шукайте…
— Як знайдемо, що тоді скажеш, Оксене?
«Невже хтось підгледів?» — похолов Оксен. Та відразу ж заспокоївся: не могло того бути, Альошка ж із дороги очей не спускав!
— То, може, подумаєш та ще довезеш? — витлумачив по-своєму оте мовчання Ганжа.
— Нічого мені довозити. Коли вже не вірите… Даром, видать, тіки старався…
— Гляди, Оксене: знайдемо — пощади тоді не проси!
«Цур тобі, пек тобі, нечиста сило! — згадує ту розмову по дорозі додому Оксен.
Прийшов додому, наказав синам:
— Глядіть же мені: прийдуть, питатимуть — боже вaс сохрани проговоритись.
Марту теж попередив:
— Ви ж, Марто, як знайдуть у вас отой хліб, то кажіть, що то ваше.
А в бога просив неодступно: «Господи, захисти, коли прийдуть! Одведи їхні руки, засліпи їм очі, не допусти до погибелі! Помилуй раба твого вірного, всеблагий та всемилосердний!..»"
"Пропечена молитвами, поснована шепотом, пливла в безвість ніч.
