Автор
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
После карточки книги можно перейти к другим произведениям автора, близким жанрам, сериям и тематическим подборкам.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Используйте жанры, блок похожих книг, другие произведения автора и тематические подборки ниже на странице.
Проверьте описание, автора, жанры, дату выхода и соседние книги: это помогает понять, подходит ли произведение под ваш запрос.
Притискала Андрійка до себе, не відпускала й тоді, як вийшли надвір: вела онука за руку, наказувала:
— Ти ж як будеш навідуватись, то й Андрійка бери… Та одягай його потепліше, а то застудиться…
І вже коли посідали на бричку:
— Почекайте!
Почимчикувала до хати, швидко повернулася, простягнула онукові шматочок цукру: десь, видно, дістала із сховів, із старечих нужденних запасів, бо грудочка та не світилася рафінованою білизною, не відливала стерильною синявою, а була потьмяніла, пожовкла, обсмоктана часом.
— На, дитино, поласуй у дорозі…
Стояла печальним, у землю вкопаним стовпчиком, і Таня за сльозами не бачила, чи мама хоч відповідає на її прощальні помахи рук.
Може, тому таким непривітним видався Тані розлогий переораний степ, помережаний то чорними смугами зябу, то зеленими — озимини, а подекуди й поруділими стернями. Може, тому так голо, так порожньо було під безбарвним розплюсненим небом, вистудженим холодними осінніми вітрами, під натомленим сонцем, що світило неохоче і скупо.
Позникало, відлетіло у вирій веселе птаство, тільки чорне гайвороння снувало ріллею, злітало ошматтями сажі, каркало так, наче лаялось."
"І степ розгортався та й розгортався. Непоквапно, велично, могутньо. І не було йому кінця-краю, не вистачало на нього доріг: обривалися, щезали, як річки у пустелях. І людській комашні, що з інших країв заповзала на ці простори, лишалося тільки дивуватись: які ж титани могли отут жити? Які хоробрі духом звитяжці відважувалися заселяти цей простір, де не сховаєшся ні від злої кулі, ні від гострої шаблі, не відгородишся річкою, лісом, горами, а хіба що власними грудьми. Хто вони, ті перші, що, знехтувавши безпекою, насміявшись із смерті, проорали першу борозну, вкинули перше зерно, поставили перший курінь, огороджений степовими вітрами, посадили першого явора, гінкого й високого, аби здалеку видно було: тут живе той, хто не боїться нікого?
Хто вони? Хто?
Даремно допитуватись.
Мовчить небо, мовчить степ, мовчать високі козацькі могили…
Поселилася Таня із сином у Приходьків — не в Івана, у якого ніде й пальцем ткнути (дітвори, як гороху, так і підкочуються під ноги), а в старшого, Миколи Васильовича, або попросту — Васильовича, як звикли величати його в селі.
Тому, щоб стати на квартиру саме в Приходька, а не в кого іншого, було кілька поважних причин.
Перш за все — недалеко од школи. Не треба добиратися аж на край села, та ще як уночі, або коли задощить, або закрутять віхоли. П’ять хвилин ходу — і Таня вже дома. По-друге, окрема, через сіни, кімната. Невелика, зате світла й затишна. Дівочий цнотливий дух ще не вивітрився звідси. Тиждень тому вибралась із неї Приходькова дочка, віддавшись у сусіднє село за чубатого парубка.
