Автор
Встреча двух разных жизней: девочки и начальницы. Гулянки до церкви, длинные молитвы и краткие завтраки с пирожными, всегда прилипавшие к гладкой юбке начальницы. Всё это под ласковым звоном её неизменного псевдонима "шльонки". От первого дня, когда внучка старших превратилась в незнакомую школьницу в строгом платье и черном фартучке с блестящими очками, до самой долгожданной мити, когда взросла девочка рвется со всем своим весом....
У палаючі щоки… в гарячі вуста…"
"Хоч, як то кажуть, і не пили, зате ж і накричалися! Веселий той настрій навіть не вбила революційна п’єса, поставлена драмгуртківцями. Ішлося в ній про далеко не веселі події, про трагедію й горе, що принесла проклята війна в бідну родину щіткарів.
Однак, як скінчилася вистава та дядьки голосно повідкашлювались, зніяковіло дістаючи кисети, сірники та кресала, а жінки і дівчата востаннє витерли почервонілі очі та висякалися у хустинки, а то й фартухи, погляди всіх присутніх знову звернулися до молодих, що сиділи на першому ослоні поруч з батьками та сільським активом.
І все розмовляли про небачене досі весілля.
— От ви мене вбийте, ви мене ріжте, а я без вінця нізащо заміж би не пішла! — розорялася баба Наталка. — З батюшкою таки лучче…
— Пропали парубки: баба Наталка заміж не хоче! — реготалися присутні.
— Еге, смійтесь, смійтесь, а колись таки було лучче! — підтримували бабу Наталку літні жінки. — Колись було весілля, дак весілля, а теперечки чорти батька зна й що! Сидять за столом і чарки не вип’ють…
— Та хіба ж усе щастя в тому, щоб понапиватись, як свині? — заперечували комсомольці.
— Еге ж, культура, — підпрягався Іван Приходько. — Тіки як я женився — тиждень гуляли! Усі гості покотом лежали… А як двинули потім бабів у річці хрестити: у кого — відьма, у кого — ні, ото сміху було!..
— Кому сміху, а кому й сліз… Варку по тому тиждень відкачували. Наковталася нещасна води — на весь вік напилася!
— Що було, то було, — погоджується Приходько.
— І багато відьом знайшли? — сміючись, хтось із гурту.
— Та ні одна не втопилася — усі, знацця, відьми!
— Сам ти чорт кривоногий! — огризались жінки. — І як із тобою, з отакою нечистою силою, і жінка живе?
Ішли, реготали, перекидалися жартами, а в Твердохлібовій хаті ще довго не гасло вікно.
