І будуть люди — читать онлайн бесплатно полностью

Від минулої, обвіяної штормовими вітрами, омитої солоними водами професії лишилися в того морячка хіба що бушлат — ношений-переношений, вицвілий під степовим сонцем, випраний степовими дощами бушлат із двома рядами бронзових гудзиків — та вічно живе, невигубне слово «братішки».

Тож ним, словом оцим, і почав морячок свій виступ.

— Братішки! Що ж воно діється?! Ми, так би мовити, життя свого не жаліли, кров свою пролетарську проливали у боротьбі із світовою контрою, а що ми на сьогоднішній день маємо? Ті ж буржуйські пики, тіки й того, що з червоним на с…і сукном! То хіба ми для того світову буржуазію колошматили, щоб тепер свою плодити? В шовках та хутрах по теятрах та ресторанах — наче й не було революції! Сигару в зуби, палицю в руки — і сторонись перед ним, пролетарю, бо він, бачите, червоний купець! — аж задихнувся від обурення моряк. Трахнув щосили кулаком по трибуні: та що це, братішки, таке, як не зрада світовій революції?!

В залі — веселий гул. Хто гука:

— Правильно! Вірно! Давай їм жару під хвіст!"

"Хто не менш голосно обурюється:

— Гінзбург, заклич його до порядку! Це ж анархія!

А Ганжа, сам того не помічаючи, схвально киває головою. Врешті не витримав, голосно підказав:

— Ти про село скажи! Про село.

— А на селі що ми маємо, братішки? — підхопив морячок. — Хто за проклятого царського режиму був основною постаттю на селі? Куркуль, глитай, павук, туди його в печінку!., А зараз! Зараз хто?.. Може, бідняк, незаможник?.. Ні, знову-таки куркуль! Та до нього, гада повзучого, тепер і не підступись, і не візьми його за жабри, бо він, бачите, хлібом годує нашу пролетарську державу… Та краще з голоду подохнути, аніж жити з отого куркульського хліба!

— А користь яка? — поцікавився Гінзбург.

— Як яка? — повернувся до нього моряк.

— Користь яка буде від того, що ми з голоду вимремо? — так само спокійно повторив своє запитання Гінзбург. — Що від цього виграв світова революція, яку ти, товаришу, так палко обстоюєш?

— Е, ти, братішка, секретар повіткому, давай не той… Ти мене не заведеш на слизьке!

— Ти сам, товаришу, на слизькому стоїш. На панікерстві, на голій лівацькій ультрареволюційній фразі! Товариші, ша, товариші! — підніс руку Гінзбург, бо в залі зчинився справжнісінський шарварок: сусід намагався перекричати сусіда. — Або ми будемо продовжувати конференцію, або давайте розійдемось, якщо не навчились себе поводити!

— А все ж товариш виступив слушно, — не погодився із Гінзбургом Ганжа, коли була оголошена десятихвилинна перерва.

— Що закликав із голоду мерти?

— Ні, це ти даремно… Він, може, трохи погарячкував, а ти й учепився за слово.

— Так в чому ж він мав рацію? — вже нетерпляче Гінзбург.

— Щодо куркулів… Розводимо ми їх, дорога наша партійна владо, наче на виставку для закордону.