Автор
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Эта страница Chitat.online посвящена книге «І будуть люди»: читатель видит описание, автора, жанры и может сразу перейти к чтению полной версии в браузере.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
После карточки книги можно перейти к другим произведениям автора, близким жанрам, сериям и тематическим подборкам.
Роман о драматических событиях на Полтавщине в первое десятилетие советской власти. В центре сюжета — судьба бывшего батрака Василя Ганжи, ставшего большевиком и революционным лидером. Автор исследует сложную трансформацию простого человека, который должен выбирать между личными интересами...
Используйте жанры, блок похожих книг, другие произведения автора и тематические подборки ниже на странице.
Проверьте описание, автора, жанры, дату выхода и соседние книги: это помогает понять, подходит ли произведение под ваш запрос.
» Зрозумів?
— Як же я постукаю: штани ж упадуть!
— Чорт із ними, з штанами, потім піднімеш!
— А помилування буде?
— Буде, буде… Залежно від того, як кричатимеш… Сидоренко!
— Я.
— Стій біля нього, припильнуй, щоб не гукав чого зайвого.
— Та що я, маленький? — знову образився бандит, але Світличний уже не звертав на нього уваги: з рештою хлопців, що не тримали віхті, кинувся до дверей. Вийняв наган, зсунув картуза аж на потилицю, махнув рукою: починайте!
Дружно чиркнули сірники — віхті запалали яскравими смолоскипами, аж кривавими відблисками вкрилася хата.
— Пожа-а-ар!.. Горимо-о!.. — заревів бандит, барабанячи по віконниці з такою запопадливістю, що стіна загула, наче бубон.
В хаті за якусь мить залунали тривожні голоси, грюкіт.
Одна із віконниць враз вистрелила прогоничем, розпахнулись із тріскотом та з дзвоном рами (шибки так і посипались!) — міліціонери, що вимахували віхтями, відскочили вбік. А з хати почали вилітати кожухи, піджаки, платки, чоботи, подушки: хазяїн рятував від вогню добро.
В сінях залунав тупіт, двері нагло відчинилися, і в двір вискочили простоволосі, в довгих нічних сорочках дві хазяйські дочки. А за ними сипонули бандити: хто в підштаниках, а хто вже і в штанях, хто взутий, а хто босоніж, тримаючи взувачку в руках. Їм ставили підніжки, бандити сторч летіли на землю і не встигали отямитись, як уже не могли й поворухнутися: руки — за спину, мордою — в землю, лежи і не диш!
«Другий… третій… четвертий… шостий…» — рахував про себе Федько. І тільки встиг подумати: «А де ж сьомий та восьмий?» — як із сіней ударив постріл, і один із хлопців, що необережно вийшов навпроти дверей, зігнувся, вхопився руками за живіт та й пішов-пішов спотикаючись…
— Віхоть! — заревів Світличний.
І коли йому ткнули до рук розпалений віхоть, він, уже ні про що не думаючи, стрибонув до сіней, пожбурив сніп полум’я й іскор поперед себе. Над головою у нього оглушливо гримнув постріл. Другий… Федько, пригнувшись, з усього маху кинувся в ноги, на блискучі хромові чоботи. Ударився об них усім тілом, збив, повалив, з котячою спритністю вивернувся, не випускаючи чужі ноги із рук. Рвонув догори, так що все тіло Артиста злетіло в повітря, а потім ударив ним об долівку — головою об тверду, наче камінь, долівку!
— Стріляти, гад?! Стріляти?!.
І вже хлопці, що забігли та освітили сіни, відняли у нього помертвілого ватажка банди…
Артист лежав зв’язаний на возі, а бандити юрмилися довкола збитою отарою, похмуро просили Світличного:
— Дайте ж хоч одягнутися…
— Нічого, ви й так красиві,— відповідав їм Федько.
